Про неї кажуть, що вона дуже начитана та красномовна. Вона народилась у травні 1981-го і вже через 15 років потрапила на Олімпійські Ігри, а через чотири роки ще на одні (взагалі небагато гімнасток можуть похвалитися тим, що брали участь удвох Олімпіадах). Вона — це моя співрозмовниця, майстер спорту міжнародного класу зі спортивної гімнастики Ольга Тесленко, яка люб'язно погодилась дати інтерв'ю “Вечірній газеті”.

— Олю, як і коли ти потрапила у спортивну гімнастику?

— Мене привели до секції у шість років. Я не мріяла бути гімнасткою, але мені тут дуже сподобалось. Особливо колода: довго не могла запам'ятати, як вона називається і весь час питала: “Можна, я пройду по цій поличці?”.

— І нині ти вважаєш своїм коронним видом саме колоду?

— Більше бруси. А найслабкіший у мене — стрибок.

— Ти живеш на базі у Коича-Заспі, а вдома буваєш?

— Один тиждень — на Новий рік. Ще після чемпіонатів світу чи Європи нас відпускають на три-чотири дні. І так протягом останніх восьми років.

— Значить, школу ти закінчувала, перебуваючи у Конча-Заспі. До вас туди приїжджали викладачі?

— Так, поряд знаходиться село Чапаївка, звідти до нас на базу і приходили вчителі. Вчитися я люблю. Зараз навчаюся на третьому курсі Київського Національного університету фізкультури і спорту. Пропонували навчання у Кіровограді, але я відмовилась.

— Коли саме ти дізналася, що їдеш до Сіднея?

—— У нас в команді була дуже сильна конкуренція, до Олімпіади готувалися 12 гімнасток. Після Атланти, на початку 1997-го року, я дуже хворіла. На початку цього року взагалі вже думала залишити гімнастику. Але кілька дівчат отримали травми. Тому я і потрапила цього разу до складу збірної. Дізналася про це десь за місяць до Олімпіади.

— Чи справді на невдалий виступ наших гімнасток у фіналі найбільше вплинула послідовність виступу команд?

— Вважаю, що так. Ми, звичайно, хотіли стати призерами. Після кваліфікації були четвертими і думали: “А чом би нам не стати третіми?”. Нам не поталанило в тому, що починали ми зі стрибка. До речі, Руслан Мезенцев казав, що зал їх підтримував так, наче на чемпіонаті України. Я не відчувала, щоб нас підтримували. І взагалі, після того, як австралійки не потрапили до фіналу, глядачі уболівали тільки за американок та румунок. Було дуже багато американців. Коли ми увійшли до залу, я подумала: “Ми що, в Америці?” А ще сильно впливала різниця у кліматі. До Австралії взагалі не можна їхати людям, які мають проблеми із серцево-судинною системою. Та й здоровому організму нелегко звикати.

— Чи відчували гімнастки підтримку свого головного тренера?

— Остапенко вів себе, наче і не наш тренер. В інших командах гімнастку підбадьорюють, кажуть їй: “Давай, давай, у тебе все вийде”. А тут тобі: “Ну, йди, зараз облажаєшся...". Щодо мене, то я можу не звертати на це увагу, а от молодих наших гімнасток це зовсім вибивало. Не знаю, чому, але за останні роки Остапенко дуже змінився. В Атланті все було не так, там ми були дружні.

— На твою думку, чи справді росіянка Світлана Хоркіна впала на стрибку саме через оті п'ять сантиметрів, на які кінь був нижчим він необхідного?

— Звичайно. А коли вона впала, я навіть пораділа. Так, з росіянками і білорусками ми друзі, але я подумала, що тепер наша Віка Карпенко має шанс виграти. Укінці змагань тим, хто тоді стрибав, дали змогу повторити, але Хоркіна, підрахувавши, що до призерів їй уже ніяк не дістатися, від стрибка відмовилась.

— Перед виступом Тетяни Ярош у фіналі на колоді я бачив тебе поруч з Остапенком.

— Так, я була другим супроводжуючим тренером.

— А чи був варіант заміни Ярош на Тесленко?

— Був. Вранці на тренуванні у неї багато що не виходило, вона навіть заплакала, і тут виникла пропозиція замість неї поставити мене. Таня, звичайно, була проти. На мою думку, стати призеркою вона не могла.

— А взагалі тобі Сідней сподобався більше, ніж Атланта?

— Ні, Атланта краща. Мені подобається Америка. Хоча в Сіднеї теж гарно. Одного разу була у місті, пройшлася по магазинах. Бачила їхній великий годинник, схожий на англійський Біг-Бен, палац, що має форму мушлі, інше. Все дуже красиве.

— Давай тепер поговоримо про тебе. Яку музику ти слухаєш? Чи любиш ти я читати?

— Мені подобаються латиноамериканські мотиви. Зазвичай я слухаю музику відповідно до настрою. Це може бути і реп. Взагалі мені подобається Земфіра.

А читати дуже люблю, особливо любовні романи. Кілька років тому моєю найулюбленішою книгою була “Три мушкетери” та всі твори Дюма.

— У тебе на шиї хрестик, ти віриш у Бога?

— Так, і я, і мама, і моя сестра Інна. Хрестили мене, коли я ще була малою. Хрещеною матір'ю була сестра мого тата, потім батько від нас пішов, тому я залишилася без хрещеної. Ми православні. Мати по телефону говорила мені, що вони з Інною за мене моляться, поставили свічки. На Олімпіаді ми майже з усіма дівчатами пили свячену водичку, перед виходом помазували нею купальники.

— А щодо харчування — жорстка дієта, нічого солодкого?

— Не завжди. До речі, перед змаганнями Карпенко та Рощупкіна мали зайву вагу.

— Я хотіла закінчити виступи у званні заслуженого майстра спорту, а йду майстром спорту міжнародного класу.

— Так. Взагалі-то у мене є плани, але поки що я не хочу про них розповідати.

В Атланті до складу жіночої гімнастичної команди входили дві наші землячки (Зелепукіна і Тесленко), в Сіднеї — теж дві (Тесленко і Ярош). А скільки буде в Афінах і чи будуть взагалі там кіровоградки? Адже Тесленко стовідсотково йде з команди, а Тетяні Ярош буде вже двадцять? Яку зміну спортшкола “Надія” може підготувати, якщо, наприклад, гімнастичним снарядам тут уже по 15-20 років... Ну, а поки що Кіровоград може гордитися, що гідно представлений у цьому виді спорту.