В Україні існують усього п’ять іподромів. Один із них знаходиться у Кіровограді на вулиці 40 років Перемоги (Масляниківка). При іподромі діє кінноспортивна школа, зареєстровано кінноспортивний комплекс “Княжий двір”. Керує усім цим господарством директор Вікторія ВІЧИРКО, з якою і зустрівся наш кореспондент. Вікторія Володимирівна не лише господарник, а й майстер спорту з кінного спорту. Тож розуміється не тільки на тонкощах господарювання, а й у справі вирощування і тренування коней.

— У Кіровограді в минулому часто відбувалися кінні змагання, тому й іподром існує у нас здавна. Щоправда, місце його перебування час від часу змінювалося. Звідколи осідком іподрому стала Масляниківка, якого масштабу змагання тут проводилися?

— Іподром на теперішньому місці існує з 1969 року. Раніше тут відбувалися верхові кінні перегони. У нас найбільше з усіх українських іподромів скакове коло — два кілометри. Навіть у Києві менше — тисяча вісімсот метрів. Усього ж в Україні п’ять іподромів — у Києві, Харкові, Одесі, Львові і у нас. На нашому, на жаль, немає трибун для глядачів. При його будівництві чомусь їх не звели, хоча Кіровоградська область одна з тих, де конярство було найбільш розвинене. На скачки привозили багатьох коней, було безліч глядачів. До того, як 1996 року я прийшла сюди працювати директором, вже шість років у Кіровограді кінних перегонів не проводили, бо не було кому їх влаштовувати. Почала цим займатися. На скачки приходили п’ять-шість тисяч глядачів. Тоді в області працювали десять племінних конеферм, два конезаводи — Олександрійський та Онуфріївський, — тож коней для участі в перегонах було достатньо. На сьогодні конеферми зникли — коней порізали на м’ясо, вирішили, що розводили їх нерентабельно. Хоча зараз, за ринкової економіки, вирощувати їх вигідно, на них є покупці. Але для цього потрібно витрачати чимало зусиль. Треба боротися за місце під сонцем. Тому настав час приватних конеферм і конезаводів. У нашій області такі вже є. Зберігся Олександрійський конезавод — один із найкращих у СНД, чиї коні виграють олімпіади. Онуфріївський же гине. А він належав до найкращих конезаводів колишнього СРСР, має славну історію.

— Ну а існуванню нашого іподрому ніщо не загрожує?

— Він юридично існує при Кіровоградоблплемпід-приємстві, яке абсолютно не дбає про його розвиток. Навпаки, керівництво підприємства намагається то здати його в оренду, то використати як заставу в банк для отримання позики. Через це наш колектив має намір змінити форму власності іподрому. Працювати за нашим прямим призначенням при облплем-підприємстві неможливо. Я категорично проти планів його керівництва. Тим паче, що у нас діє кінноспортивна школа, де займаються більше сорока дітей та чимало дорослих. Займаються як аматори верхової їзди, так і професіонали. Є кілька дітей, яких ми готуємо до конкуру (змагань з подолання перешкод вершника на коні). Вони представлятимуть нашу область на змаганнях в Україні, можливо, й за кордоном.

— Скільки усього у вас коней і яких вони порід?

— У нас зараз вісімнадцятеро коней. Усі породисті, спокійні. Головний наш представник — Княжич, чистокровний радянський ваговоз. Два роки тому на виставці в Києві він став переможцем (за кращий зовнішній вигляд і будову тіла — екстер’єр). Серед інших порід — українська верхова порода, англійські коні, рисаки. Є екземпляр дуже рідкісної породи — пінто (індійський поні). Їх лише п’ятеро в усій Україні. На дітей нашої пінто Фаріди дуже довга черга. Один із її синів, Фараон, що перебуває у Черкасах у приватному конеклубі “Сван”, став чемпіоном України з конкуру — перспективного для України виду кінноспортивного спорту. Ми вже маємо домовленість зі спонсорами про спорудження у нас конкурного поля. Плануємо також звести критий манеж, бо зараз часто потерпаємо від несприятливих погодних умов. У манежі можна буде займатися і в негоду.

— Чи можна сподіватися на те, що на іподромі в Кіровограді знову проводитимуться кінні перегони?

— Малоймовірно. Для цього в області замало коней. А тих, що є, везуть передусім до Ростова, Москви. Туди, де чималі призові. В Україні ж став дуже популярним конкур. Зважаючи на те, що ми знаходимося в центрі країни, упевнена, що до нас з’їжджатимуться на змагання з конкуру звідусюди. Та думаємо не лише про змагання. А і, наприклад, про допомогу хворим дітям. Верхова їзда дуже корисна при сколіозі й ДЦП. Маємо вже декілька прикладів, коли стан здоров’я дітей зі сколіозом, які тривалий час займаються у нас, значно поліпшився. Плануємо розпочати заняття з дітьми, хворими на ДЦП. Для цього вивчатимемо досвід наших колег із Одеси, Києва і Сум.

Загалом охочих до верхової їзди більше, аніж наших можливостей. Не вистачає коней, не надто розвинена матеріальна база. Іподром — госпрозрахункова організація. Наші видатки перевищують прибутки: корм для коней дорогий (на одного коня витрачаємо близько шестисот гривень на місяць), усе інше йде на заробітну плату працівникам, оплату за воду, електроенергію, на поточні ремонти, медикаменти, сідла, упряж та інші необхідні речі. Амуніцію замовляємо в Німеччині. Ні в Україні, ні в Росії якісної не виготовляють.

— Розкажіть докладніше про кінноспортивну школу.

— При іподромі зареєстровано кінноспортивний комплекс “Княжий двір”, названий на честь нашого основного коня — Княжича. Частиною комплексу є кінноспортивна школа, де працюють двоє тренерів — сестри Марія й Анастасія Шевченко. Обидві вони майстри конкуру. Навчають і дітей, і дорослих. Заняття у школі відбуваються тричі на тиждень по одній годині (крім понеділка). Із перспективними дітьми тренери займаються додатково. У нас перебувають і приватні коні, на яких їздять діти їхніх власників. Заняття платні, адже грошей на утримання коней та усієї інфраструктури іподрому потрібно чимало. В основному діти займаються з одинадцяти років, хоча є й кілька дев’ятирічних. Це ті, кого батьки вже не змогли втримати вдома, хто надзвичайно любить коней, тварин загалом. Серед учнів — також і декілька п’ятирічних. Для дітей такого віку плануємо придбати ще три-чотири шотландських поні, на яких би найменші і їздили. Усі учні кінноспортивної школи надзвичайно подружилися між собою. Проводять тут значну частину дня, хоча й живуть у різних частинах міста. Їм подобається спілкуватися поміж собою, із тваринами (а окрім коней, у нас ще є собаки і коти). Діти тут влаштовують святкування своїх днів народження. Їм є де і побігати, і пострибати. Навколо — чудова природа. Вони навіть вирішили улітку нап’ясти намет поруч зі стайнею і жити в ньому!..

— Для того, щоб “посидіти у сідлі”, дорослим також треба певний час вчитися? Чи можна обійтися і без цього?

— Без необхідних навичок утриматися на коневі дуже складно. Простіше тим, хто хоча б трохи цьому вже навчився. Тоді людина отримує від їзди задоволення. А якщо новачок без підготовки сяде на коня, то лише марно витратить гроші, час і нерви. Краще записатися на курс початківця й поступово опановувати ази. Ми зважаємо на побажання своїх клієнтів щодо розкладу занять, тому тренери працюють у зручний для людей час.

— Чи відбуваються сьогодні в Україні кінні перегони та інші змагання з кінноспортивного спорту?

— Так. У Києві, Харкові, Одесі. Там в основному відбуваються перегони рисаків, запряжених у спортивні візки. Працівники Львівського іподрому теж відроджують його діяльність. І туди з України також з’їжджаються спортсмени з кіньми. Але через віддаленість від інших міст не всі охочі мають змогу потрапити у Львів, бо на перевезення коней іде багато грошей. Раз на рік у липні-серпні в Києві відбуваються кінні ігри, на які з’їжджаються найсильніші представники усіх видів кінного спорту. Змагання відбуваються протягом одного дня.

Наші коні поки що не брали участі у спортивних змаганнях. До них вони ще не готові. Адже створено комплекс лише нещодавно. Раніше Кіровоградський іподром функціонував тільки як скаковий центр, у якому не було власних коней. Сюди їх лише привозили на змагання. Вони перебували у літніх стайнях, частину з яких уже переобладнано на зимові. Іншу частину також плануємо переобладнати, маємо намір збільшувати кількість коней. Підтримуємо тісні стосунки з Федерацією кінного спорту України, Корпорацією конярства України, приватними і державними конезаводами й конефермами. Завдяки цьому перебуваємо в епіцентрі усіх подій, пов’язаних із розведенням коней та змаганнями з кінного спорту.

— Під час різноманітних свят на центральній площі Кіровограда з’являється карета, запряжена парою попелястої масті коней. Це ваші підопічні?

— Так, наші. Ми завжди відгукуємося на пропозиції відділу культури міськради, управління культури ОДА, Кіровоградської районної держадміністрації і беремо участь у різноманітних святкових заходах, возимо дітей і дорослих у кареті, на конях. Часто буваємо і в дендропарку. Радо ставимося до бажання кіровоградців поспілкуватися з кіньми, які дуже позитивно впливають на людей. Адже коні, а це вже довели американські вчені, мають позитивну енергетику. Той, хто часто перебуває поруч із ними, менше хворіє, позбавляється головних болей, того ніколи не опановують поганий настрій, депресія.