Сьогодні ми вже навіть і не дивуємося, коли наші чорноброві україночки віддають свої руку і серце заморським женихам. Хоча іноді й думаєш, а чи не перевелися у нас справжні чоловіки, бо щось забагато дівчат бажають взяти шлюб з іноземцями. Але зараз не про це.
Часом українки одружуються, навіть не усвідомлюючи того, що їм доведеться прийняти зовсім чужий для них світ, розпрощатися з традиціями та звичаями батьків, врешті-решт, розпочати нове життя.
А написати про такий шлюб вирішила, бо кортить дізнатися, як у цій родині уживаються дві культури, дві традиції, дві релігії.
20-річна кіровоградка Людмила вже більше року мешкає під одним дахом зі своїм чоловіком — 25-річним йорданцем Нідалом. Три місяці тому у їхньому сімейному гніздечку з’явилося поповнення — синочок Салєм (з арабської перекладається як “здоровий”). У них — студентська родина. Людмила вивчає англійську та українську мови в педагогічному університеті, Нідал —технологію машинобудування в КДТУ. Виживати їм допомагають батьки. Людмила і Нідал — щасливі, це прочитала в їхніх очах. Тож питання, чи їхня родина народилася з кохання, відпало саме собою.

— А як ви познайомилися?

Людмила: Це була звичайна зустріч. Мене запросили в гості друзі, там ми і познайомилися. Він виявився цікавою людиною.

— Нідал, чим тобі сподобалася Люда?

Нідал: Вона в мене красуня і хороша. Відразу прийняла наші звичаї.

Люда: На батьківщині Нідала дуже цінують такі людські якості, як доброта, людяність, турботливість. Там жінка повинна бути жінкою, як у нас кажуть, — берегинею домашнього вогнища.

— Невже всі жінки в Йорданії домогосподарки? Чи є там бізнес-леді, жінки, які займають державні посади?

— У нас жінки не працюють лише на важких роботах, наприклад, на заводах. Є приклади, коли вони задіяні на державній службі. Я вважаю, що в Україні жінок не поважають, а проявляється це в тому, що тут вони виконують часом найважчу роботу. У вас жінки морально сильніші за чоловіків. Часто вони виконують роль голови родини, їм доводиться заробляти основну частину грошей.

— Нідал, ви вже вирішили, чи будете переїжджати в Йорданію? А що там чекає Людмилу?

— Так, після закінчення навчання ми поїдемо на мою батьківщину. Людмилу там чекає будинок. Якщо вона захоче, то буде працювати.

— Йорданія — мусульманська держава. Чи будеш наполягати, щоб Людмила змінила віру?

— Думаю, що ні. 20 відсотків громадян нашої країни — християни. Людмила може бути православної віри, але повинна дотримуватися наших традицій, наприклад, в одязі. У нас жінка не повинна одягатися з викликом — не носити коротке і облягаюче.

— А чи може вона сама зустрітися з подругою?

— Тільки з дозволу чоловіка.

— Людо, ти погодишся з цим?

— А чому б і ні?

— Нідал, а як розподіляються обов’язки у йорданській родині?

— Жіноча робота — прання, приготування їжі, прибирання в квартирі. А чоловіча — доглядати сад, городик. У нас родини живуть в котеджах, біля яких є клаптик землі, де вирощують квіти, виноград, дерева.

Людмила: Знаєте, є таке прислів’я: “Господиню видно по світлиці, а господаря — по садибі”.

— У нас чоловіки, буває, допомагають своїм дружинам в домашньому господарстві. Людмило, а як у вашій незвичній родині? Може, Нідал перевиховався і пере пелюшки маленького Салєма?

— Ні. Прати мені допомагає моя мама. Нідал може приготувати арабську страву. Або ж дає мені корисні поради.

— А яка кухня у вас переважає — українська чи арабська?

Люда: Арабська. Нідал дуже любить готувати м’ясні страви. На мою думку, арабські страви смачніші, ніж українські.

— Я знаю, що чоловік-мусульманин може мати кіль-кох дружин…

— Точніше — чотирьох. Заводять другу дружину, якщо, наприклад, перша не може народити дітей. Дозволяється мати чотири дружини лише в тому випадку, коли чоловік здатен забезпечити матеріально всіх. Причому, жінки повинні мати окремі квартири. Молодь же надає перевагу європейській традиції — вибирає одну кохану дружину на все життя.

— У мусульман дуже цікаві весільні звичаї. Розкажи про них.

—Жених повинен заплатити батькам нареченої калим. Буває, що ця сума сягає трьох-чотирьох тисяч доларів. На ці гроші для нареченої купується придане — вироби із золота. До речі, у шлюбному контракті передбачена виплата певної суми грошей нареченій відразу після реєстрації шлюбу. А також вказано ту суму, яка буде передана дружині у випадку розлучення.

— І це все є у вашому шлюбному контракті?

— Так.

— Я знаю, що у мусульман заборонено робити аборти. І там народжують багато дітей. А скількох ви плануєте мати?

— П’ятьох. (Людмила скромно промовчала — авт.)

— А скільки дітей у твоїх батьків?

— Тринадцятеро. Моя мама — домогосподарка, виховує і доглядає дітей.

— Людмило, а які свята ви відзначаєте?

— Новий рік, Різдво, Паску, дні народження. Моя бабуся пече паски.

— За кілька днів настане Рамадан — місяць посту. Чи будете дотримуватися його?

Нідал: В Йорданії я дотримувався посту. А тут це робити дуже важко. Тим паче, що Людмила годує груддю сина, їй не можна постити. Коли ми поїдемо звідси, будемо жити за нашими традиціями та звичаями.

— Людо, чи будеш там, у Йорданії, своїм дітям розповідати про Україну, співати наші колискові, переповідати українські казки?

— Я думаю, що так, адже я тут народилася й виросла і ніколи про це не забуду.