Йдучи на побачення з Діною Григорівною — жінкою, яка 35 років свого життя пече, варить, смажить і своїми вишуканими стравами задовольняє смаки найвибагливіших відвідувачів ресторану "Весна", — я пригадала історію про кухаря легендарного Наполеона. А прославився він тим, що наважився подати курятину, яку терпіти не міг полководець. Після трапези Наполеон, нічого не підозрюючи, поцікавився, з чого готувалася страва. — Ви їли курятину! — відповів кухар. Імператор був шокований такою зухвалістю, але не позбавив його життя. Сміливий кухар змінив смаки й уподобання Наполеона. І все завдяки своїй майстерності.

Майстерність шеф-кухаря "Весни" Діни Григорівни Чехун теж оцінили на високому рівні — в столиці. У кожній професії є свої престижні звання. Для кухаря найвище — "майстер-кухар". Саме його було присвоєно моїй героїні.

— Не повірите, але я навіть і не мріяла про таку професію, — зізналася Діна Григорівна. Приїхала в Кіровоград з Новоархангельського району з серйозними намірами стати студенткою музично-педагогічного факультету тоді ще педінституту.

Діна Григорівна народилася в родині талановитих людей. Її батько був керівником місцевого фольклорного колективу, мав прекрасний голос, грав на багатьох музичних інструментах. Це він прищепив доньці любов до музики. Вона й сьогодні чудово грає на піаніно, яке стоїть у її робочому кабінеті, нагадуючи про нездійсненні дівочі мрії.

— Я провалила вступні іспити, — згадує жінка. — Повертатися додому не хотілося — мабуть, гордість не дозволяла. А тут прямо в інституті представники кулінарного училища вербували тих, хто не став студентом, у свій навчальний заклад. І я погодилася.

17-річну дівчину знайомі заспокоювали: мовляв, маючи таку професію, працюватимеш у теплі й ніколи не будеш голодною. Дивно, але Діна Григорівна захопилася навчанням, з цікавістю слухала лекції своїх вчителів, уважно стежила за їхньою роботою під час практичних занять. Про майстрів — Людмилу Твердоступ, Владислава Штомпеля та інших, які підтримали її бажання вчитися, Діна Григорівна завжди згадує з вдячністю.

Молодого спеціаліста після закінчення училища направили в ресторан "Весна", який мав щойно відкриватися. Для неї цей заклад став рідним на все життя.

— "Весна" переживала різні часи. Пригадую, коли тут у штаті працювало 35 кухарів. Сьогодні з них залишилося шестеро — найкращих, це наш золотий фонд, — розповідає Діна Григорівна — нині шеф-кухар, завідуюча виробництвом.

Нелегко було моїй героїні досягти професійних вершин. Їй дуже хотілося мати вищу освіту. І Діна Григорівна поїхала в Одесу, вступати до філіалу Київського інституту народного господарства, а щоб підстрахуватися, вирішила спочатку здати документи в Кіровоградський кооперативний технікум. Одним словом, того року вона пройшла конкурс в обидва навчальні заклади, причому питання з хімії в екзаменаційних білетах випало однакове. А потім настали будні.

— З маленькою дитиною на руках, разом зі своєю мамою я їхала на сесію в Одесу, — згадує жінка.

Діна Григорівна, як і більшість сучасниць, сильна, цілеспрямована:

— Мій чоловік не хотів здобувати вищу освіту, хоча мав високоосвічених батьків, все своє життя займався машинами — це його улюблена справа. А в мене амбіції, в хорошому розумінні цього слова. Був шанс зробити кар'єру. Але в радянські часи для цього треба було вступати в партію.

Діна Григорівна відмовилася від партквитка і залишилася працювати у "Весні". Каже, що не жалкує, бо має улюблену роботу, сина, чоловіка, онучку, працює в прекрасному колективі.

А ще — зуміла зберегти молодість душі, струнку фігуру, гарний зовнішній вигляд. Я запитала про її секрети.

— Якщо хочеш бути справжньою жінкою, то мати поганий вигляд ти собі просто не дозволиш! — сказала у відповідь.

Щоправда, Діна Григорівна зізналася, що своє здоров'я вона підтримує завдяки спеціальному харчуванню. Що це означає? Обов'язково день починати з вівсянки і чаю з лимоном. До лимона у Діни Григорівни особливе ставлення, і цей фрукт щодня у неї на столі. Окрім цього, вона готує перші страви вдома, не зажарюючи.p>

— Я взагалі прихильниця української кухні, але вмію готувати плов, шурпу та інші екзотичні для нас страви. Проте справжню шурпу навряд чи хтось їстиме — вона дуже жирна. Отож, готуючи її для клієнтів, ми зважаємо на українські смаки.

Враховуючи, що наша зустріч відбувалася напередодні жіночого свята, я попросила Діну Григорівну поділитися з нашими читачами рецептами ресторану "Весна". Можливо, хтось із чоловіків здивує свою кохану, приготувавши м'ясні рулетики.p>