АЛЬПІНІЗМ

ЗАХОПЛЕННЯ, ЩО СТАЛИ ЖИТТЯМ

Василь КОВАЛЕНКО (Фото О.Коломинова) Юрій ЛІСНИЧЕНКО, Vechirka.uafor.net
01.02.2005, 13:32

Наділені талантом люди завжди приваблюють. Вони настільки яскраві й глибокі, що часом кількахвилинне спілкування з такими особистостями додає наснаги краще, ніж сон-їжа-розваги разом узяті. Такими ж енергоносіями, здатними запалити збайдужіле серце, є захоплені якоюсь справою ентузіасти — збирачі метеликів-марок-пивних наклейок.., самодіяльні артисти, спортсмени, дослідники, аматори на ниві городництва чи виноробства... А якщо талановита людина має ще й якесь екстремальне хобі? У такому випадкові, спілкуючись із нею, варто вмоститися зручненько й підготуватися до цікавої розповіді. Як от сьогодні, коли до нас у редакцію завітав майстер обробки металу та деревини, кандидат у майстри спорту зі скелелазіння Василь КОВАЛЕНКО (який має ще й другий розряд з альпінізму).

— Ви знаєте, Василю Івановичу, крім коваля Вакули в телевізорі, представників стародавнього ковальського цеху я раніше не зустрічав. Та й для інших людей ковальство — ніби щось давнє й забуте. Чи справді це так?

— Звичайно, ні. Вироби з металу ручної роботи нині так само необхідні, як і сто чи тисячу років тому. Це стосується як утилітарних речей — решіток на вікна, камінних ґраток, воріт, вішаків, так і художніх виробів — ваз, свічників, копій будь-якої рослини чи тварини. Та й ужиткові речі можуть мати художню вартість: решітку можна зробити без будь-яких прикрас, а можна викувати в ній листя, виноград, зміючок різних. Ковальство — це мистецтво. Зі шматка заліза можна зробити цвях, а можна — троянду. Все залежить від уміння, натхнення майстра та побажання того, хто робить замовлення ковалю. Дехто говорить: "Мені потрібна решітка на вікно без будь-яких витребеньок". А інший замовляє ту ж решітку, але з гарним орнаментом. Значить ця людина відчуває красу, має естетичний смак. Працювати набагато приємніше тоді, звичайно, коли виковуєш виріб мистецтва. Тоді вкладаєш у нього всю свою душу, все своє уміння.

А ковалів у нашому місті не так уже й мало. Існує щось близько шести-семи повноцінних кузень, де працюють справжні професіонали. Нашим би майстрам та замовлення, наприклад, київські. Отоді б ми розвернулися! Бо роботу ковалі мають переважно тоді, коли люди щось будують, а це, здебільшого, тепла пора року. Узимку ж замовлень мало.

— То ковалі узимку впадають у сплячку?

— Та певно, що ні. От я, зокрема, у цей час працюю із деревиною. Зараз роблю одночасно вісім люльок — виточую заготовки, вирізаю люльки, шліфую їх, гну, лакую, роблю з ебоніту чубук, ебонітові та бронзові вставки. На люльку не кожне дерево підійде. Із сосни, вишні чи черешні її не роблять. Роблять із кореня груші, яблуні, горіха, червоного дерева. Маю задум зробити кілька ціпків, подібних до тих, з якими колись шпацірували по Бейкер-стріт лондонські денді й київські жевжики Хрещатиком. За зразок мені слугуватиме ціпок, який мав український ведучий у програмі "Форт "Буаяр". Роблю вази, цукорниці, шкатулки. Свічники мені подобається виготовляти із ялівцю (рос. можжевельник). А ще з цього дерева виходять чудові підставки під чайник. Коли його поставити на підставку, то вона нагрівається — і деревина віддає незрівнянний ні з чим за приємністю аромат.

— Вам варто було би вже подумати про власну виставку робіт.

— Мав таку думку. Та пішов іншим шляхом: свої вироби дарую друзям та рідним. Мої роботи роз'їхалися на постійне місце проживання до США, Німеччини, Ізраїлю, Франції. Росії. Гадаю, що це і є така собі своєрідна виставка у світовому масштабі. Деякі свої творіння залишаю під відкритим небом на згадку добрим людям. У Криму, наприклад, знайшов у морі корінь ялівцю. Морські хвилі відшліфували його, верхня ж його частина була рівненько зрізана. Там був стіл, за яким ми їли. І от увечері я поставив туди корінь, прикріпив до нього пробочки, нарізав свічечок — і вийшов свічник метрового об'єму. Ну куди було його брати із собою? Залишив на тому столі.

— А з чим вам приємніше працювати — металом чи деревиною?

— Я люблю і те, і те. Просто для багатьох людей метал асоціюється з чимось холодним. Тому на нього приємно дивитися, коли він є частиною каміна. Деревина тепліша сама по собі. У мене є знайомий, який дуже любить дерев'яні вироби. Він бере їх у руки, гладить і говорить: "Руки гріє". Одним більше подобаються вироби з деревини, іншим з металу.

Кавказ. Сходження новачків

— Іноді певні таланти люди отримують у спадок. Чи не сталося чогось подібного і з вами?

— Увесь мій рід із діда-пра-діда такий. Батько був майстром на всі руки, міг і вікно зробити, і відро із заліза склепати. Діди були столярами від Бога, материн батько на старості зайнявся ще й бондарством. До нього зі всієї Помічної, де він жив, приходили люди й замовляли йому діжки. Дуже своєрідним був цей дід — повний Георгіївський кавалер. Мав чотири хрести, іменну зброю, які при Сталіні забрали (поки його тримали в буцегарні, а бабусю ганяли в сільраду, забрали і нагороди, і зброю). Дуже ретельно ставився до будь-якої роботи. Любив покурити свого тютюну. Але лише зранку, в обід і ввечері. Коли йому говорили під час роботи про те, що варто було б перекурити, дивувався й казав: "Ти обідав? Курив? То який перекур? Закуриш, коли закінчимо роботу".

Пам'ятаю перше, власними руками зроблене вікно. Було мені років тринадцять. Знімав я із сарая драбину — і вивалив нею віконце. Батько побачив і каже: "Ну що ж — зламав, то й ремонтуй. Он готові бруски є, бери та й роби віконце". Увечері він приходить з роботи, а я в цей час умощую в отвір уже нову раму. Вставив, а ще ж треба засклити. Одне скло розбив, друге. Батько й каже: "Давай краще я виріжу, а то скла не вистачить". Отаким був перший мій урок майстровитості.

— Ви, напевно, маєте власні виробничі секрети, оригінальні ідеї. Та чи не буває у вас творчих криз?

— Навіть не знаю, що воно таке. Інша річ — запозичити якісь цікаві елементи витвору, неординарні знахідки. Учитися ніколи не буває пізно. Коли буваю в Києві, то завжди йду на Андріївський узвіз — роздивляюся, замальовую цікаві для себе елементи робіт. Так само замальовую їх і у Криму — у Форосі. Там у парку є алея, уздовж якої жваво торгують виробами з деревини. Черпаю також і звідти цікаві ідеї.

— Мабуть, такі ідеї народжувалися і під час мандрівок горами, про які також від вас хочеться почути.

— Гори стали моїм захопленням на все життя. А почалося все з того, що в середині сімдесятих я почав займатися скелелазінням у спортивному товаристві "Авангард" у тренера Олега Третякова. На той час у Кіровограді нас таких було до трьох сотень хлопців та дівчат у чотирьох різних товариствах. Наші спортсмени разом із одеситами й киянами були найсильнішими в Україні. Починав із Карпат. Потім були Крим, Кавказ, Памір. Разом з товаришами їздив у альпійські табори, куди кіровоградці приїздили цілими сформованими командами. Розповім про одну традицію, до якої нас привчили в таборі "Ельбрус" на Кавказі. Незадовго до того він отримав статус міжнародного — і туди почали приїжджати іноземці. А в них існував такий закон: пішов на гору, узяв із собою кілька банок консервів, з'їв усе з них — обов'язково маєш їх сплющити й принести назад у табір, щоб уже там викинути в контейнер на сміття. Такий же закон увели й серед нас. Піднявшись на гору, ми забирали із банки в турі (конусі з каміння на вершині гори) записку попередньої групи, в якій вказувалося, хто, за якої погоди побував перед цим на горі. Замість неї треба було покласти свою записку, а папірець попередників принести на базу, як доказ того, що ті справді побували на вершині. Так от, сходження на гору не зараховували, якщо разом із запискою ми не приносили своїх банок. Ось так нам і прищепили екологічну свідомість.

— У фільмах, книгах, піснях багато сказано про особливі стосунки між скелелазами, альпіністами, про щирість їхніх взаємин. Чи не романтизовано їх?

— Серед альпіністів та скелелазів справді існують щирі стосунки. Адже коли йдеш угору в одній зв'язці з людиною, то потрібно довіряти їй на всі сто. Виживання залежить від колективних дій. Тому люди, які знають один одного здавна, стараються у гори ходити разом. Я, наприклад, на змаганнях постійно ходив у зв'язці зі своєю дружиною Аллою. Разом завжди були в горах і мої друзі Ігор Ціхоцький та Костянтин Харитоненко. Разом вони були і поза ними, а розсталися лише тоді, коли життя розкидало в різні боки. І альпінізм, і скелелазіння — захоплення небезпечні. Мені особисто довелося привозити з Кавказу загиблого товариша Дмитра Кучинського, у Карпатах під час переправи через ріку втопилася наша подруга Валентина Ігіна. Багато хто ламав собі руки-ноги. Нашу сім'ю Бог милував. Хоча я зривався і пролітав на страховці по п'ятнадцять метрів. Мабуть, через гени передалася пристрасть до гір і нашій молодшій доньці Ользі, яка нещодавно завоювала бронзу в Судаку на юніорській першості України.

— Окрім нашого гранітного кар'єру, ви ще десь тренувалися перед виїздами у великі гори?

— На Південному Бузі. Там є місце з чудовими скелями. Туди приїздили також колеги з Одеси, Миколаєва. Одесити привозили із собою кілька машин хліба, дві польових кухні. Ми приїздили туди щотижня — як до себе додому. У кущах лежали наші сковорідки, картопля. Із собою брали лише хліб.

Після лазіння по скелі влаштовували собі ще й сплавляння по річці на плоту. Першого разу зробили його із камер від вантажних машин та дощок. Коли на порозі дошка тріскалася і згиналася — туди потрапляла сідниця когось із нас. А от за порогом дошка вирівнювалася — ой як боляче було! Тож удруге вирішили зробити іншого плота. Узяли й поклали посередині камеру від "Білоруса", по краях — газонівські. До них прикріпили уздовж і впоперек уже палиці, а не дошки. Зв'язали усе це, накрили надувними матрацами — от і вийшов чудовий пліт. І гей на пороги! Головне — на якомусь не випасти із плоту. Влітаючи в поріг, треба було хапатися за мотузку — бо підстрибували, як на норовливому коні. За час плавання ми до того нагицалися й погоріли під сонцем, що до вечора другого дня ледь повзали. А нікуди ж не дінешся від бажання екстриму. До цього привчили гори.

— Улітку ви брали участь у змаганнях зі скелелазіння. То є ще порох у порохівницях?!

— Та трохи є. Змагання ці організовував Микола Побережець, який згуртував у Кіровограді юніорів і всіляко підтримує їх. Саме для них провели і першість області, яка відбувалась на скелях того ж Південного Бугу. Приїхали й ветерани, влаштували між собою змагання. Я отримав грамоту — от і вирішуйте щодо пороху. Хочу з донькою, — а вона має третій розряд зі скелелазіння, — пройтися якимось нескладним маршрутом у Кримських горах. Та дружина проти. Мовляв, уже своє відходив. Але той, хто захопився свого часу скелями та горами, уже ніколи не зможе без них обійтися. У літніх змаганнях брала участь і моя донька. Так я їй знизу підказував, де яка тріщина, де яка заглибина в скелі. Облазив-бо її уздовж і впоперек. Час від часу підтримую скелелазівську форму у нашому гранітному кар'єрі. Щоправда, після цього тіло кілька днів ниє. Щоб займатися скелелазінням, треба постійно тренуватися, мати сильне і гнучке тіло. Про психологічну підготовку я й не згадую. Це і так зрозуміло, що психологічно слабка людина не витримає в горах.

— Ваші захоплення настільки різні. Чи не сперечалися вони між собою раніше? І як їм живеться разом сьогодні?

— Робота з деревом і металом — процес творчий. А яка суперечливість може бути в самому акті творчості? Перебуваючи в горах, знаходив і знаходжу дуже багато матеріалу для своїх виробів із деревини. Навколишня природа навіювала цікаві ідеї, які я втілював у виробах із дерева та металу. Та й сьогодні навіює, коли буваю в Криму. Тож захоплення мої ніколи не суперечили, а лише доповнювали одне одного. Сподіваюся, що так буде й надалі.

Архів "ВГ-Досуг (Захоплення)"

 10.02.05, 19:55 Моделювання. Літаки дружби
 01.02.05, 13:32 Захоплення, що стали життям. Альпінізм
 02.07.04, 15:49 Здоров'я. Соки — увесь рік
 09.04.04, 15:06 Філокартія. Українська історія на поштовій картці. Великодні вітання
 27.01.04, 16:11 Рецепти. Пиріжки з бринзою
 22.09.03, 18:57 Компоти
 26.08.03, 15:18 Кулінарні технології. Усім відомо, що засолені овочі значно корисніші, ніж консервовані
 09.07.03, 15:23 Допоможіть вашому волоссю бути красивим
 08.07.03, 13:09 До вашого столу. Кабачки
 07.07.03, 20:37 Краса і здоров'я
 16.08.02, 19:44 Ну ти й овоч. Частина 2
 16.08.02, 19:34 Ну ти й овоч. Частина 1

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!