27 листопада — День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій

ХЛІБОРОБСЬКИЙ РІД ДІДА ЛАВРІНА

Світлана ОРЕЛ, Vechirka.uafor.net
27.11.2004, 03:18

Найстаріший в Кіровоградській області репресований — дід Лаврін Чудний із села Оситна Новомиргородського району. Коли Лавріна Дмитровича арештували, йому було 83 роки.

...У травні 1930-го оситнянський актив зібрався на збори. У селі колгосп уже був створений, але, очевидно, справи йшли поганенько, і, як тоді було прийнято, причин негараздів шукали не в організації праці, а в класових ворогах. Перша хвиля розкуркулення в Оситній уже пройшла, але актив без вагань знайшов "винних" у занепаді господарства. І першим серед них назвали 83-річного діда Лавріна. У протоколі зборів зазначалося: "До 1917 року мав 15 десятин власної землі, олійницю, крупорушку, віялку, шість коней, п'ять свиней, три корови, млина, кінну молотарку, сівалку, фургона, дрібний сільськогосподарський реманент. Зараз має олійницю, крупорушку, віялку, сівалку, млина, фургона, двох коней, одну корову, дрібний сільськогосподарський реманент". Разом з ним "винними" визнали Захара Шульгу та Володимира Чоботаря, так само міцних господарів.

Усе слідство зводилось до взяття кількох свідчень про те, що Чудний, Шульга та Чоботар — запеклі вороги колективізації, вороже ставляться до "...переведення ріжних кампаній комрадвлади, чи то хлібозаготівля, чи посівна" (до речі, справа велася українською мовою, і запеклим противником внесення змін у правопис можна було б заглянути у такі справи, щоб переконатися, які саме мовні форми побутували в Україні. — С.О.). Свідки підтвердили також те, що дід Лаврін Чудний відкрито сміється з колгоспників (коли їхали вперше сіяти, він казав: "Дивіться, голота-лодирі їдуть у поле сіяти!"), поширює чутки, ніби розкуркуленим повернуть усе забране у них майно, а всі разом вони шалено агітують, аби люди забирали коней із колгоспів та не усуспільнювали озимину, бо залишаться голодні.

Окружний прокурор відправив справу на дослідування, вказавши, що треба встановити конкретні факти. Дослідування носило такий самий характер, як і слідство: ще кілька селян-бідняків підтвердили, що названі господарі "розлагають маси", один із них уточнив, що хоч актив і не чув таких розмов, але ж про те свідчить фактичний розвал колгоспів... Додатковою виною діда Лавріна вважалося те, що його сина і зятя уже розкуркулили. А всього в діда Лавріна було дев'ятеро дітей. Дружина його Марія на той час давно померла (дід 1847 року народження), а всі діти були вже дорослі, мали свої сім'ї. Сини — Степан, Грицько, Данило, Гнат, Василь та доньки — Мотря, Марія, Марфа, Ганна.

У справі згадується розкуркулений зять Григорій Ружин. Можливо, Григорія розкуркулювали до 30-го року, але він був священиком і у 1937-му від тодішньої влади одержав вищу міру соціального захисту (так цілком всерйоз писали у документах) — розстріл.

Син діда Лавріна Степан жив у тому ж селі — Оситній. Дуже любив хліборобську працю, тож, будучи сином міцного господаря, і сам мав добре хазяйство. Як на той час, вважався освіченим — закінчив церковно-приходську школу. Коли ще тільки насувалася кампанія, хтось із більшовиків попереджав його, аби розпродав хазяйство та їхав у місто, там, мовляв, не вистачає грамотних людей у керівництві, тож кар'єра буде забезпечена. Але Степан не вірив і не уявляв, як це можна покинути землю, село. Не вірив він і тоді, коли вже організувалися колгоспи і от-от мало початися розкуркулення, що можуть забрати все, надбане роками праці. Вважав: щось заберуть, а щось і лишать, руки ж і голова на місці — надбаємо ще.

Згадують його доньки Ольга і Євдокія, які зараз мешкають у Кіровограді: "Перед розкуркуленням ми мали п'ять-сім десятин землі, хату на дві кімнати, хлів, корову з двома телятами, двоє коней, лоша, саж із трьома поросятами, клуню, амбар, погріб, літню обору для худоби, плуг, борони, віялку, круподерку. Батько дуже любив коней, вирощував їх на продаж, навіть на виставки його скакуни потрапляли.

Запам'яталися свята різдвяні. Цілий вечір до нас ішли діти — батькові хрещеники, яких було кілька десятків. На Різдво мати пекла калачі і викладала на полиці у три ряди — аж під саму стелю. А батько спеціально для хрещеників намінював височенький пузатенький глечик дрібних грошей, купляв цукерки. Варилися кутя, узвар. Горіла свічка під іконою (ікона у світличному кутку стояла велика, як півстола, відкривалася защіпкою збоку, там, до речі, лежали дві золоті обручки батьків, материн золотий браслет). При розкуркуленні усе це пропало і мати картала себе: "Що б то було сховати, це ж не коняка", коли на золото можна було хліб виміняти в голод (за книгою "Голоси з 33-го").

Якогось зимового дня 1929 року увесь затишний світ їхньої дружної сім'ї зник. Забрали все, — і худобу, й реманент, і одяг, і ікони, й зерно, — до останнього бурячка з погреба. Вигнали і з хати. Сім'ю мали відправити в Архангельськ. Але батько не дався арештувати, втік. Матір же потримали трохи під арештом і відпустили, вона була калікою, в молодості перехворіла тифом. Пізніше Тетяна пішла до своєї рідної сестри в Лутківку (нині село Олексіївка), аби там, працюючи в радгоспі, пережити голод. А дітей Степан відвів у Новомиргород, де біля залізниці, у приміському селі Костянтинівці, жили його брати Гнат і Данило та сестри Марфа і Мотря зі своїми сім'ями. Відкрито прийняти куркульських дітей вони не могли, бо відразу ж поплатилися б, то дівчатка (а їх було троє) весь час переховувались по горищах та по сараях. Степан теж переховувався, вночі приходив до дітей, приносив, що де вдасться дістати чи заробити. Так тривало аж до 32-го року. Коли почалися голодні дні, Степан ще якийсь час тримався, йому вдавалося заробити по навколишніх селах то якусь склянку крупів, то знайти десь у людських городах жменю гнилої картоплі, але прийшов такий момент, що він уже ледве тримався на ногах. Вирішив — будь що буде, піду на базар щось украду. Пішов, позаглядав, але вкрасти не вмів, подумав: вертаюся до дітей, нікуди вже від них не піду, як прийдеться вмирати з голоду, то будемо разом. Коли дивиться, йде якась жінка, дуже гарна, чепурна і несе важкі сумки. Майнула думка: допоможу їй нести, може, дасть що-небудь поїсти. Жінка спочатку до змученого і обірваного чоловіка поставилася з осторогою, а потім таки довірила свою ношу. Приніс до квартири, жінка запросила до хати, щоб погодувати, не міг відмовитись. Зайшов, а там — начальник відділу НКВС залізничної станції, чоловік тієї жінки. Подітися — нікуди. Розповів усе, як є. Який янгол пролетів у ту мить над тим начальником — невідомо, але він замість того, щоб, як належало, заарештувати Степана, не тільки відпустив його, а й дав хліба, сала, борошна із собою.

Діти тоді переховувались у сараї в батькового брата дядька Данила. Яка ж то була для них радість! А маленька Євдокія вперше у своєму свідомому житті мала таку розкіш, бо ж поки хліб був свій, вона, зовсім маленька, цього не пам'ятала.

Той начальник влаштував Степана на роботу — топити баню, що була при залізниці, там біля бані виділили їм латочку землі. Жінка начальника дала трохи дрібної картоплі, іншого насіння, щоб її засіяти. З часом купили маленьку хатину, потім більшу, повернулася мати Тетяна. А дід Лаврін, якого у 1930-му засудили до півтора року тюрми, а потім дали три роки умовно, майже дев'яносторічним помер у 1935, доживаючи віку у своєї доньки Мотрі, у селі Костянтинівці, де на сільському цвинтарі досі є його могила.

Вже пізніше, після війни, доньки Степана здобули освіту. Ольга і Ганна багато років вчителювали, Євдокія працювала бухгалтером. Діти Григорія Ружина роз'їхались — Дмитро аж у Грузію, Раїса — в сусідню область. Анатолій вчителював у Новомиргороді, Леонід, як батько, став священиком, комуністична влада переслідувала його вже й у 60-70-ті роки.

Один із правнуків діда Лавріна — Леонід, по-своєму продовжив хліборобську традицію роду — став доктором сільськогосподарських наук, автором винаходу гербіциду біологічного походження для зернових культур. Винахід зареєстровано, але грошей для промислового виробництва засобу, який би дозволив позбавити наші поля хімічного обробітку, нинішня влада знайти не може.

Історія цього роду типова для України. Які диявольські експерименти, накинуті злою силою, протистояння, ламання доль сімей і життів пережив наш народ. То хіба ж для того, щоб знову повторювати щось подібне?

І ще — не могла не розказати цю історію. Бо трапилась унікальна можливість прослідкувати долю героя розповіді і його нащадків від архівної справи 1930 року по сьогоднішній день. Бо ж дід Лаврін — мій прадід.

Архів "ВГ-Історія (ХХ століття)"

 31.05.06, 11:37 Партизанське задзеркалля
 18.04.06, 14:01 Командир афганських "командос"
 06.04.06, 20:36 Хрещений батько ГУЛАГу
 04.04.06, 13:34 Таємниці кіровоградського спецназу
 04.04.06, 13:28 Героїка двадцятих. Людина — проблема
 13.02.06, 13:29 Героїка двадцятих. З непокірного роду
 28.11.05, 14:50 Чудо лицарського чину
 18.11.05, 14:36 Немирний атом
 26.07.05, 12:30 Про що мовчав Левітан
 24.06.05, 14:54 До 22 червня. День народної скорботи
 21.06.05, 13:38 До 22 червня. Ати-бати, йдуть "штрафбати"
 21.06.05, 13:32 До 22 червня. Рік напередодні війни в агентурних повідомленнях
 07.06.05, 10:47 Кіровоградське небо
 14.03.05, 14:35 Правосуддя тоталітарної доби. Думки під вартою. Олександр Горошко
 01.02.05, 14:54 Солдати шостої заповіді. Наші у тропіках. Сьєрра-Леоне
 13.01.05, 16:55 Солдати шостої заповіді. Кіровоградці в Сараєво
 10.01.05, 14:31 Ішов січень 1944-го...
 27.11.04, 03:18 27 листопада — День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Хліборобський рід діда лавріна
 09.08.04, 14:30 Місто з минулого. Кіровоград 1980-х років
 14.06.04, 14:39 За крок до всесвітньої катастрофи. Куба 1962-63
 06.06.04, 10:17 Відкриття другого фронту. 60-річчя операції "Оверлорд" (D-Day)
 29.04.04, 13:07 До року Польщі в Україні. Пілсудський у домі Тарковських
 29.03.04, 15:57 Історія міста над Інгулом. Святу Анну вже пошановано, а коли ж вшануємо пам'ять про щедру жінку?.. Пологовому будинку №2 імені святої Анни — 100!
 17.03.04, 19:27 Історія міста над Інгулом. Як заговорив перший кіровоградський динамік?
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 12.02.04, 16:07 Орда. Червоні знамена, комсомол, Перша кінна, порив, самопожертва...
 27.01.04, 13:38 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 2
 26.01.04, 20:18 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 1
 25.12.03, 00:18 Дарунок кіровоградським районам на 30-річчя
 03.10.03, 14:40 Дитячий садок у Єлисаветграді
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 23.06.03, 14:15 Три подвиги Григорія Рудика
 30.05.03, 11:41 Продовжується робота по збору матеріалів до "Книги Пам'яті України" та "Книги Скорботи України"
 08.05.03, 16:24 І мінер, і зв'язківець
 26.04.03, 10:24 26 квітня — чорнобильська пам'ять. Вони — перші
 16.04.03, 11:27 Геній пензля і мозаїки. Григорій Синиця у нашому місті. Історія одного фото
 09.04.03, 11:46 Гвардійцям допоміг... Гітлер
 08.04.03, 18:30 Підрозділ особливого призначення
 19.03.03, 15:13 Бити ворога, як Щиров
 03.03.03, 14:33 В історії залишиться тільки те, що зафіксовано
 25.02.03, 14:02 Пам'ять засніжених альп
 22.02.03, 13:15 Уроки, які завжди з нами. А серце розірвав Афган, або Чому з гір тікають вовки?
 15.02.03, 19:17 Афганістан. "Ми виконували особливі завдання"
 28.01.03, 12:50 Історія вчить. НТС як фата моргана
 27.01.03, 15:36 Про Ревуцьких у Добрій не забули...
 22.01.03, 13:48 22 cічня - День соборності України. Забувати не можна...
 08.01.03, 22:59 Пам'яті баби Єлисавети та багатьох інших...
 23.12.02, 16:30 "Нам потрібна історія, яка є учасником нинішнього життя"
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 04.12.02, 11:45 Архіви - це наша історія
 16.09.02, 15:31 Дивне місто над синюхою
 30.08.02, 18:19 А центр України таки у нас, на Кіровоградщині
 30.08.02, 18:11 Кіровограду - 250. А ви знаєте, хто такий Волохін?
 26.08.02, 16:38 Храм на крові
 25.06.02, 14:11 Навздогін публікації "Історія "чорнобильського" напису"
 20.06.02, 19:57 Геральдика. Ой, "чий" орел летить?
 09.05.02, 19:51 Восток - дело тонкое... Тем более, если он Ближний
 26.04.02, 15:16 Чорнобиль. Як це було...
 03.02.02, 12:42 До 10-річчя прийняття постанови про національний прапор. Кольори, що дають надію
 31.12.01, 17:15 Як святкували новий рік у Єлисаветграді
 07.12.01, 00:02 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 5)
 06.12.01, 23:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 4)
 27.11.01, 17:23 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 3)
 27.11.01, 17:16 Роман Коваль: "Я прийшов у цей світ, щоб повернути україні душі загиблих героїв"
 18.11.01, 17:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 2)
 11.11.01, 14:31 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 1)
 09.11.01, 14:43 Час жорстоких перемін
 09.11.01, 14:38 Колесо історії
 08.11.01, 11:23 "Ятрань" розвалює імперію

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!