ІСТОРІЯ ХХ ст.

ПРО ЩО МОВЧАВ ЛЕВІТАН

Леонід БАГАЦЬКИЙ, Vechirka.uafor.net
26.07.2005, 12:30

Сучасний погляд на Велику Вітчизняну війну зазнав кардинальних змін проти того, що панував на радянському просторі в минулі роки. Ці зміни можна прослідкувати на літературному рівні, який, розкриваючи до цього невідоме, все впевненіше наближається до істини. Вчитаємося, наприклад, у романи сталінського часу “Кавалер Золотой Звезды” Бабаєвського, “В окопах Сталинграда” Некрасова, “Сильные духом” Медведєва, “Лісова красуня” Збанацького. Книги різні, бо різні автори. Але виглядають єдиним монолітом у визначенні керівної ролі когось там у чомусь. Далі пригадаємо, якого скандалу наробив трохи пізніше Симонов своїми “Живыми и мертвыми”. Змінилися обставини написання роману. Тому в ньому помітні інші тенденції. Далі в ліс – більше дров. Книги, тематично пов’язані з війною, “Волоколамское шоссе” Бека, “Блокада” Чаковського, “Война” Стаднюка прийшли до читача також одночасно, але пізніше, ніж симоновські одкровення. І в моноліті стали помітні тріщини. Мало того, широкий розлом зяє між “Прапороносцями” та “Людиною і зброєю”, – дітьми одного батька. Ну й, звичайно ж, у ніякі ворота не лізуть “Жизнь и невероятные приключения солдата Ивана Чонкина”, і той переполох, що вчинився, був не менш вагомий, ніж від “Живых и мертвых”. Здавалося б, похитнулася і падає стіна незнання. Війна просвічена наскрізь, вона позбулася білих плям.

Однак не поспішаймо з висновками. До сьогодні знаходяться люди, котрим не доведеш, що було всього в окопах і землянках в три накати. Був фронт, але був і тил. Була Червона армія, але діяла і Українська повстанська армія. І що дивно, радянські ветерани вже давно розціловують при зустрічах ветеранів вермахту, але обурюються при згадці про кровних. Особливо дістається дивізії СС “Галичина”, батальйонам “Нахтігаль” і “Роланд”. Ось таким переконаним противникам української самобутності треба було б познайомитися з книгою А.Боляновського “Українські військові формування в збройних силах Німеччини”, виданою 2003 року у Львові. Вона побудована на документах з німецьких архівів, які неспростовно доводять, що на боці Третього рейху воювали півтора мільйона вихідців із республік СРСР упродовж 1941-1945 років. Найбільше там діяло росіян – 310000 осіб. Якщо мати на увазі лише елітні війська СС, то Росія дала Гітлеру 50 тисяч, народи Кавказу – 110 тисяч, Латвія – 39 тисяч, Естонія – 20 тисяч вояків. На цьому тлі досить скромно виглядає Україна зі своїми уже згаданими дивізією “Галичина”(18 тисяч) та батальйонами по 320 осіб. Більшовики так залили сала за шкуру, що навіть “червона партизанка” Білорусія виставила проти Червоної армії 8 тисяч багнетів у складі Білоруського Корпусу Оборони.

Повторюємо, що проти більшовицького режиму виступило півтора мільйона “своїх”, так би мовити. Це вдвічі більше, ніж привів у 1812 році Наполеон. Отож і питається, чи етично війну 1941-45 років називати вітчизняною, коли стільки людей змушені стати під чужі знамена?

Тепер час поміркувати над тим, чому так мало українців включилося у фашистсько-більшовицьке протистояння з німецького боку. Думається, тому, що вони відчули себе третьою силою, інтереси якої не співпадають з інтересами головних учасників конфлікту і віддали всю свою енергію для досягнення власної мети. Та ж маса українства, що була захоплена радянською хвилею, розкидана по всіх фронтах у денаціоналізованих військових частинах, здеморалізована отруйною сталінською пропагандою, залякана пріснопам’ятними “особыми отделами” та загороджувальними загонами, не змогла підтримати братів із УПА. Ще й сьогодні гикається, коли апологети сталінізму прирівнюють українських повстанців до фашистів без огляду на історичні факти та реальну дійсність.

Якщо вже так хочеться повправлятися у відстоюванні ідеалів, то є благодатніше поле.

Чи багато ми чули про послужний список Російського охоронного корпусу, створеного німцями 12 вересня 1941 року у Бєлграді (Югославія)? А корпус, як відомо, складається з двох або й більше дивізій. У березні 1942 сформовано із росіян полк СС “Варяг” і Перший Східний добровольчий полк. У складі німецької групи армій “Центр” знаходився легіон “Русская Освободительная Народная Армия”, абревіатура РОНА. Не плутати із РОА генерала Власова. Новостворені з’єднання проходили підготовку в навчальних таборах “Москва”, “Урал”, до яких пізніше додався ще й табір “Волга”. Основою російських військ СС стали 29-та і 30-та дивізії за всевермахтовською нумерацією. Куди вже тій “Галичині” до такого масиву!

У січні 1942 року між Брянськом, Орлом та Курськом, на стикові трьох областей і в безпосередній близькості від кордону з Україною, німці утворили так званий Російський автономний округ Локоть. На цій території проживало близько 900000 мешканців. (Для наочності, майже стільки, скільки в Кіровоградській області). Їм було дозволено мати російські початкові школи, одну десятирічку, лікарню, випускати власну газету в містечку Локоть – столиці цієї “держави”. Очолив округ російський інженер Камінський. Він же верховодив у Російській націонал-соціалістичній партії. Йому ж підпорядковувалася уже згадана Російська Визвольна Народна Армія. Про мотиви такого рішення нацистських властей можна тільки здогадуватися. На нашу думку, німці використовували національний момент у цьому суто українському ареалі. Саме звідси змушений був вибиратися знаменитий Сидір Ковпак, щоб уже в Західній Україні творити з українцями те саме, що й Камінський під Путивлем. Дивно, коли під різними знаменами вершиться одна чорна справа. Щоб не бути голослівними, скажемо, що червоними партизанами в Україні спалено близько 30 сіл. (Партизаны – война на два фронта //Новое время, №11, 2001) Мабуть, щоб віддячити фашистам за Хатинь. У путивльських та брянських лісах діяли і загони УПА. Про це пише історик Г.Іванущенко у книзі “Залізом і кров’ю”, виданій 2001 року в Сумах. Мало вивчені ще джерела не дають повної картини перебігу подій у тих місцях, хоча дозволяють припустити серйозне національне протистояння.

Відомо ж, що РОНА під час варшавського повстання відзначилася крайньою жорстокістю. Дійшло до того, що восени 1944 німці навіть судили і розстріляли Камінського за чинені його людьми звірства. То чи не практикували вони того самого раніше, знаходячись серед українців?

При всій зовнішній непримиренності бачимо – між фашизмом та більшовизмом є глибока спорідненість. Гітлерівська верхівка, та й сталінська також, розуміли це. Бо чим же пояснити витяг із секретного меморандуму німецького міністерства Сходу: “Комунізм не є небезпечним для Німеччини; значно більшу небезпеку для Рейху становить український націоналізм. Отже владу в Україні можна спокійно передавати комуністам, які через ненависть до українства видаватимуть прояви його німецькій владі. Згідно з цими міркуваннями в урядових установах в Україні бажаними є також росіяни, тобто московські націоналісти.” (В.Косик ”Україна і Німеччина в Другій світовій війні”, 1993).

У ставленні до національних меншин та інших народів сталінізм недалеко стояв від нацизму, бо хіба не такі ж установки виконувалися в Україні за радянських часів? До речі, українці одразу відчули спорідненість душ обох ідеологій. В народі ходили фольклорні перли типу:

“Ось вам молот, ось вам серп. Получивсь совєцький герб. Хочеш жни, а хочеш куй, Все одно одержиш ...”.

Це про колгоспно-радгоспну систему. Коли прийшли німці, вони лише назву колгоспів поміняли на господарські двори. І український народ відгукнувся: “А що, Омельку, одержав земельку?” А пропагандисти з обох боків, кожен своє, розтиражували в листівках мудрість народну.

На початку світової війни гітлерівці загравали з населенням. Деякі бездержавні нації, наприклад, хорвати і словаки, одержали з Берліна благословення на створення власних держав.

Генерали фон Браухіч і Роммель, адмірал Канаріс, держдіяч Розенберг пропонували надати народам СРСР деякі свободи. Теоретики-політологи рекомендували уникати штучних імперсько-сталінських означень (як от: малороси, радянський народ, великороси), віддавати перевагу природним назвам. Вже тоді передбачали появу нових словотворів типу “лица кавказской национальности”, знаючи схильність росіян навіть на побутовому рівні до презирливих узагальнень (“узкоглазые”, “черномазые” тощо). Начальник поліції безпеки і СД Гейдріх, якого пізніше прибрали партизани, безперестанку повторював, що національне питання необхідно трактувати з особливою обережністю. (В.Косик “Україна і Німеччина в Другій світовій війні”).

Не маємо найменшого наміру розхвалювати людиноненависницький “новий порядок”, але й замовчувати очевидне не годиться. Адже не секрет, що початкова фаза Великої Вітчизняної не викликала всенародної відсічі, хоч радянські джерела твердили протилежне впродовж ще п’ятдесяти років. Ніколи ніде не згадувалося, що німецький провал стався, коли була зроблена головна ставка на російських колаборантів. Ось якраз тоді і з’явилися уже згаданий Російський автономний округ та інші аналогічні структури.

Досить цікава історія встановлення прапора Перемоги над рейхстагом. Тридцятого квітня 1945 року уже було піднято понад тридцять прапорів. Однак сталінська пропаганда зволила оголосити героями двох розвідників: росіянина Михайла Єгорова і грузина Мелітона Кантарію, які виконали наказ аж ... 1 травня. Однополчани “героїв” згадували, що вони розпочали війну лише в Польщі, десь на початку 1945 року. Гинути наприкінці війни молодики не поспішали, тому їх довго вмовляли підняти над рейхстагом прапор 756-го стрілецького полку. Повів їх українець Олекса Берест, замполіт із Сумщини. Отож росіянин і грузин, укріплюючи прапор, стояли на спині українця. Еге ж, знакова картинка? Береста чомусь “забули”, а коли той почав вимагати визнання, то був засуджений на 5 років за хуліганство, хоч, як знаємо, переможців не судять.

Проте через одного. Ось, приміром, маршал Жуков був помічений у мародерстві. Негласний обшук у січні 1948 на квартирі і дачі уславленого полководця дав такий ужинок: сімнадцять золотих годинників, 323 шкурки цінного хутра, 3420 метрів тканин, 60 картин із Потсдамського палацу, двірцеві меблі, гобелени, дорогий колекційний посуд. Пам’ятаємо із фільмів, як трепетно маршал тиснув на клавіші у нечасті хвилини перепочинку серед виснажливих фронтових буднів. Саме любов’ю до гармошки можна пояснити наявність у нього кільканадцяти трофейних акордеонів та баянів найвищого ґатунку. Трохи раніше затримано 7 вагонів з меблями для Жукова – всього 194 предмети.

У рапорті Сталіну про цю акцію говориться: “...в книжных шкафах стоит большое количество книг в прекрасных переплетах с золотым тиснением, исключительно на немецком языке”. Можна уявити, як веселилися аристократи із Політбюро, підколюючи одного з трьох у світі, двічі кавалера ордена Перемоги.

Георгій Костянтинович німецькою володів на рівні “Xенде хох”, “Гітлер капут” тощо.

Про маршала Жукова бажаючі можуть дізнатися докладніше з роботи О.Бушкова “Россия, которой не было”. Описані слідчими цінності, треба думати, повернуті попереднім власникам, але в книзі про те не йдеться.

Колись у Радянському Союзі ходив крилатий вислів: “В “Правде” немає вістей, а в “Известиях” – правди”. Можна твердити, що традиція не вмерла. Ще й сьогодні побутують давні стереотипи стосовно радянського періоду загалом і останньої війни зокрема.

Наприклад, мало хто знає, що Бухенвальд зберігав “профіль” до 1958 року, а Заксенхаузен – аж до 1961-го. І сиділи там, як правило, не переконані нацисти, а противники сталінізму із своїх.

Німці скромно, на відміну від деяких інших народів, не згадують про 1,5 мільйона “російських дітей”, що народилися від “визволителів”.

Вони ж не рипаються і з приводу розграбованої Дрезденської галереї, яку так самовіддано “рятували” наші бійці в якомусь (здається, “Освобождение”) фільмі.

Не афішується західна допомога по ленд-лізу. А вона сягає більше одного мільярда 670 мільйонів доларів сільськогосподарськими продуктами і більше 3 мільярдів 40 мільйонів промисловими товарами.

І ще, ще й ще...

Архів "ВГ-Історія (ХХ століття)"

 31.05.06, 11:37 Партизанське задзеркалля
 18.04.06, 14:01 Командир афганських "командос"
 06.04.06, 20:36 Хрещений батько ГУЛАГу
 04.04.06, 13:34 Таємниці кіровоградського спецназу
 04.04.06, 13:28 Героїка двадцятих. Людина — проблема
 13.02.06, 13:29 Героїка двадцятих. З непокірного роду
 28.11.05, 14:50 Чудо лицарського чину
 18.11.05, 14:36 Немирний атом
 26.07.05, 12:30 Про що мовчав Левітан
 24.06.05, 14:54 До 22 червня. День народної скорботи
 21.06.05, 13:38 До 22 червня. Ати-бати, йдуть "штрафбати"
 21.06.05, 13:32 До 22 червня. Рік напередодні війни в агентурних повідомленнях
 07.06.05, 10:47 Кіровоградське небо
 14.03.05, 14:35 Правосуддя тоталітарної доби. Думки під вартою. Олександр Горошко
 01.02.05, 14:54 Солдати шостої заповіді. Наші у тропіках. Сьєрра-Леоне
 13.01.05, 16:55 Солдати шостої заповіді. Кіровоградці в Сараєво
 10.01.05, 14:31 Ішов січень 1944-го...
 27.11.04, 03:18 27 листопада — День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Хліборобський рід діда лавріна
 09.08.04, 14:30 Місто з минулого. Кіровоград 1980-х років
 14.06.04, 14:39 За крок до всесвітньої катастрофи. Куба 1962-63
 06.06.04, 10:17 Відкриття другого фронту. 60-річчя операції "Оверлорд" (D-Day)
 29.04.04, 13:07 До року Польщі в Україні. Пілсудський у домі Тарковських
 29.03.04, 15:57 Історія міста над Інгулом. Святу Анну вже пошановано, а коли ж вшануємо пам'ять про щедру жінку?.. Пологовому будинку №2 імені святої Анни — 100!
 17.03.04, 19:27 Історія міста над Інгулом. Як заговорив перший кіровоградський динамік?
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 12.02.04, 16:07 Орда. Червоні знамена, комсомол, Перша кінна, порив, самопожертва...
 27.01.04, 13:38 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 2
 26.01.04, 20:18 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 1
 25.12.03, 00:18 Дарунок кіровоградським районам на 30-річчя
 03.10.03, 14:40 Дитячий садок у Єлисаветграді
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 23.06.03, 14:15 Три подвиги Григорія Рудика
 30.05.03, 11:41 Продовжується робота по збору матеріалів до "Книги Пам'яті України" та "Книги Скорботи України"
 08.05.03, 16:24 І мінер, і зв'язківець
 26.04.03, 10:24 26 квітня — чорнобильська пам'ять. Вони — перші
 16.04.03, 11:27 Геній пензля і мозаїки. Григорій Синиця у нашому місті. Історія одного фото
 09.04.03, 11:46 Гвардійцям допоміг... Гітлер
 08.04.03, 18:30 Підрозділ особливого призначення
 19.03.03, 15:13 Бити ворога, як Щиров
 03.03.03, 14:33 В історії залишиться тільки те, що зафіксовано
 25.02.03, 14:02 Пам'ять засніжених альп
 22.02.03, 13:15 Уроки, які завжди з нами. А серце розірвав Афган, або Чому з гір тікають вовки?
 15.02.03, 19:17 Афганістан. "Ми виконували особливі завдання"
 28.01.03, 12:50 Історія вчить. НТС як фата моргана
 27.01.03, 15:36 Про Ревуцьких у Добрій не забули...
 22.01.03, 13:48 22 cічня - День соборності України. Забувати не можна...
 08.01.03, 22:59 Пам'яті баби Єлисавети та багатьох інших...
 23.12.02, 16:30 "Нам потрібна історія, яка є учасником нинішнього життя"
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 04.12.02, 11:45 Архіви - це наша історія
 16.09.02, 15:31 Дивне місто над синюхою
 30.08.02, 18:19 А центр України таки у нас, на Кіровоградщині
 30.08.02, 18:11 Кіровограду - 250. А ви знаєте, хто такий Волохін?
 26.08.02, 16:38 Храм на крові
 25.06.02, 14:11 Навздогін публікації "Історія "чорнобильського" напису"
 20.06.02, 19:57 Геральдика. Ой, "чий" орел летить?
 09.05.02, 19:51 Восток - дело тонкое... Тем более, если он Ближний
 26.04.02, 15:16 Чорнобиль. Як це було...
 03.02.02, 12:42 До 10-річчя прийняття постанови про національний прапор. Кольори, що дають надію
 31.12.01, 17:15 Як святкували новий рік у Єлисаветграді
 07.12.01, 00:02 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 5)
 06.12.01, 23:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 4)
 27.11.01, 17:23 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 3)
 27.11.01, 17:16 Роман Коваль: "Я прийшов у цей світ, щоб повернути україні душі загиблих героїв"
 18.11.01, 17:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 2)
 11.11.01, 14:31 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 1)
 09.11.01, 14:43 Час жорстоких перемін
 09.11.01, 14:38 Колесо історії
 08.11.01, 11:23 "Ятрань" розвалює імперію

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!