ІСТОРІЯ ХХ ст.

ГЕРОЇКА ДВАДЦЯТИХ. З НЕПОКІРНОГО РОДУ

Леонід БАГАЦЬКИЙ, Vechirka.uafor.net
13.02.2006, 13:29

Якби знати наперед, що чекає кожного завтра, через рік, у кінці життя, можна завчасно, як каже прислів’я, і солому підстелити. На щастя, того не відає ніхто, бо стільки б з’явилося коректорів майбутнього, що зникнув би усякий інтерес до нього. А у відсутності інтересу коріниться занепад. Бачило ж бо наше покоління, чим закінчується тотальне планування? Тобто, певне знаття майбутнього. Бачило. Проведено експеримент, який не вдався. Отже, не варто наступати знову на ті самі граблі. То чому ж раз у раз відтворюємо пройдене? Адже спіткалися з роками революційних завірюх двадцятого століття, які упереджували наше сьогодення один в один.

Маємо, як і тоді, полум’яних борців за всенародне щастя, таких самих відвертих аферистів міжнародного масштабу і довірливих послідовників, як найзаплутаніших, так і найпримітливіших гасел. Усе збігається. Калейдоскопічна зміна урядів тоді і тепер. І ті ж самі “друзі” піклуються про нас, коли розгоряється продуктова чи паливна криза. А ми не розуміємо, що наше нікому не болить і не повинно боліти, а всяка милостиня згодом вилазить боком.

Оглянемося ще раз у минуле через долю окремої людини, нашого земляка Андрія Олексійовича Гулого-Гуленка.

Він народився у жовтні 1886 року в Новоархангельську Єлисаветградського повіту. Пращури його з’явилися, за сімейними переказами, із південної Київщини, з-під містечка Городища, і мали спільне коріння з тамтешніми Гулаками. Саме ж прізвисько Гулий, Гулак — козацького походження і сучасною мовою звучить як волоцюга. Однак у кінці ХІХ століття хлопцева родина статечно вела господарство, користувалася повагою громадян, дітям намагалася дати добру освіту. Андрій, наприклад, навчався в Одесі у відомій Рішельєвській гімназії, закінчив Новоолександрівський інститут сільського господарства і лісівництва. Ще навчаючись у гімназії, яка, зрозуміло, не формувала українського світогляду, Гулий занурився у глибоке студіювання української літератури. Інтерес до батьківського минулого, філософських засад пращурів привів юнака до Української громади, що склалася тоді в Одесі та дала з часом низку яскравих діячів.

Бути б колись випускникові інституту досвідченим лісівником або науковцем-ботаніком, але доля розпорядилася по-своєму.

Вибухнула Перша світова війна і застала Гулого прапорщиком в інженерних військах. Довгі три роки боїв, окопів, поранень, моральних випробувань дали тодішньому капітану царської армії стільки військового досвіду, що його з лихвою вистачило на майбутні п’ять років нової війни, в яку зусиллями Леніна і його людей скотилася величезна імперія. Україна — також.

Під час Лютневої революції Андрія Гулого обрано до дивізійного комітету частини як авторитетного командира, а у травні 1917 року він стає делегатом Всеукраїнського з’їзду військовиків, “оскільки від самого початку революції він включився в український рух, що розпочався в армії”, — говориться в дивізійній резолюції. У вересні очолює господарчий відділ Управління технічних військ Центральної Ради. Пізніше у Гулого не склалися стосунки з керівництвом. Цей період досить непрозорий, бо йому чомусь довелося вибиратися з України на Кубань і в Ростов, де він перебував чи то із завданням, чи з власної ініціативи. Семимісячний період Гетьманату також залишився поза його біографією. У грудні, після зречення Скоропадського, Гулий запрошений до обов’язків командуючого військами Директорії на Катеринославщині. Уже в січні 1919 року організаційні заходи увінчалися створенням фронту Херсон-Олександрівськ (Запоріжжя) проти білогвардійців і фронту Олександрівськ-Новомосковськ проти Махна. До кінця 1919 гулівські частини контролювали територію Черкаси-Єлисаветград-Катеринослав, крім періоду лютого-березня, коли вони змушені відійти під натиском отамана Григор’єва.

У грудні, розгромивши добровольців-біляків біля Знам’янки та Фундукліївки, Гулий пішов штурмом на Єлисаветград, вибив противника і недовго утримував місто. Наводимо розповідь І.Лісінова, єлисаветградського більшовика: “В ніч на 25 грудня прибув до ревкому один з товаришів і повідомив, що в Бережинку прибув якийсь загін, що веде боротьбу з денікінцями. Ревком вирішив обов’язково зв’язатися із тим загоном. Вранці я вийшов до Бережинки, де на першій же вулиці зустрів двох озброєних партизанів і попросив відвести до командира. Вони привели мене в штаб. Тут мене зустрів чоловік середнього віку і, розпитавшись, хто я, назвав себе Гулим-Гуленком. Я спитав його про їхню політичну програму. Гулий-Гуленко повів мене в іншу кімнату, взяв у секретаря звернення Троцького і дав прочитати. Там було написано, що “великороссы не идут покорять Украину, а идут освободить её от деникинцев, с тем, чтобы представить Украине возможность избрать ту власть, которую народ захочет”.

— Ось на якій основі, — пояснив Гулий-Гуленко, — ми діємо разом із червоними військами...

Гулий-Гуленко зробив начерк плану взяття міста і, передаючи його мені, сказав, що Єлисаветград можна захопити лише у випадку, якщо точно дотримуватися цього плану... Після цього командир наказав готуватися, оскільки через годину із міста проходитиме обоз, який супроводжується півсотнею кавалерії. Справді, через півтори чи дві години показалася на шляху валка, що розтягнулася на дві версти. Загін Гулого, підпустивши її сажнів на 300, відкрив вогонь. В обозі здійнялася паніка, ламалися підводи, виривалися коні, але все-таки частині біляків удалося повернути і рушити назад до міста. Кіннота відстрілювалася. Гулівці кинулися за обозом і по його слідах ввірвалися в передмістя. Десь до дев’ятої години вечора пів-міста було в руках гулівців... Пізніше стало відомо, що Гулий-Гуленко відступив у невідомому напрямку”. Приблизно місяць загін Гулого-Гуленка оперував поблизу Єлисаветграда, у Холодному Яру та на околишніх залізницях.

Двадцять п’ятого січня 1920 року в селі Володимирівці відбулася зустріч зі штабною колоною Першого зимового походу. Знесилені кровопролитними боями у міжфронтовому просторі між білими та червоними, воїни Дієвої армії УНР одержали від гулівців рятівну допомогу зброєю, беєприпасами та іншими необхідними речами. І це без огляду, що й самі партизани вели бойові дії без підтримки свого уряду вже досить довго. Треба думати, дипломатичні здібності Андрія Гулого дозволили одержати потрібне від більшовицьких інтендантів. У проміжку між 26 січня і 8 лютого його загони знову підходили до Єлисаветграда і в саме місто, щоб заблокувати там червоних і безборонно провести через Малу Мамайку, Покровське, Аджамку, Суботці учасників Зимового походу.

Дванадцятого лютого відділ новоархангельського уродженця влився до Армії УНР. Водночас Гулого-Гуленка призначено командиром 1-ї Запорозької дивізії, яка після маршу з боями від Дніпра до Південного Бугу робить новий перехід до Новоархангельська. Опинившись під кінець березня на малій батьківщині, Гулий-Гуленко відвідав родину батьків, дружину, сина. Гостини тривали кілька днів, бо вже на 1 березня сили армії зосередилися біля села Хмельового для дальшого маршу на Вознесенськ. Ось там, при штурмі, найяскравіше проявився командирський талант Гулого. Місто було захоплене з мінімальними втратами, але віддало максимальні трофеї, що й забезпечило успішне завершення усього Першого зимового походу. І білі, і червоні на власній шкурі відчули, що вміє український козак.

У ході радянсько-польської війни (травень-листопад 1920 року) Гулий-Гуленко командує 1-ю Запорозькою дивізією. Перші переможні операції. Відступ і наступ. У трагічному листопаді після Ризького договору Польщі з більшовицькою Росією українська армія змушена була перейти через Збруч на польську територію. Гулий-Гуленко, не бажаючи потрапити в табори для інтернованих, здав дивізію генералу Г.Базильському.

За іншою версією, його направлено в червоне запілля наказом Головного отамана. Річ у тім, що командна верхівка Першого зимового походу у складі генералів Омеляновича-Павленка, Тютюнника, Загродського, Гулого-Гуленка, полковника Долуда склала військову опозицію уряду з наміром встановити воєнну диктатуру. Отож державні достойники таким робом послаблювали групу опонентів-військовиків. Не вдаючися у детальніші міркування, відмітимо, що таке взаємне поборювання не сприяло державному будівництву.

На чолі 365 вершників з 50 кулеметами отаман продирається 23 листопада через лінію фронту в більшовицькі тили. На початку грудня 1920 року Гулий з’єднується з козаками отаманів Семена Гризла, Цвітківського та Дерещука й оперує у районі Умані, Тального, рідного Новоархангельська. Напередодні Нового року у важкому бою біля Христинівки Гулого поранено. Це було його шосте тяжке поранення. Згодом, діставши “липові” документи, турботами козака Олександра Новохацького в середині січня 1921 року перебрався на підводі через замерзлий Дністер до Румунії.

Після нетривалого лікування, яке треба було б продовжити до повного одужання, генерал включився у підготовку майбутнього походу проти окупантів. Зустрівшись у лютому з Юрком Тютюнником, натиснули на Симона Петлюру, а той звернувся до польських кіл за сприянням у новій акції. Гулий-Гуленко зобов’язувався створити у південному Правобережжі мережу підпільних центрів, що стали б опорою при збройному виступі. Наприклад, у Єлисаветграді довіреною особою отамана був Іван Андрійович Бардашів. Його два сини — Андрій та Іван, брат Петро, племінник Павло Бесараб воювали у дивізії Костя Блакитного. Донька Надійка виконувала обов’язки зв’язкової. Початок повстання 1921 року намічався в Єлисаветграді під час першотравневих свят. Очолити його повинен був генерал-хорунжий Андрій Гулий. Однак ЧК уже вела єлисаветградських підпільників. У місті з’явився колишній повстанець Степової дивізії, а тепер зрадник Кравченко, котрий до цього сприяв розгрому Катеринославського Повстанкому і загибелі Костя Блакитного.

Мета приїзду, — граючи роль зв’язкового від Гулого-Гуленка, проникнути в секрети підготовки всеукраїнського повстання, про яке малися здогади в ЧК. Провокатора розшифрував підпільник Григорій Яковенко, але соратники не йняли йому віри і потрапили у темні камери для допитів.

Усе літо і ранню осінь генерал-хорунжий поклав на відновлення мережі українського підпілля. Він розумів, що час виступу втрачено, оскільки найкращим періодом для цього був травень. Однак надіявся на таке ж чудо, яке супроводжувало Перший зимовий похід. У середині жовтня Гулий-Гуленко одержав наказ виїхати в зону зосередження Південної (Бессарабської) групи. У ніч на 17 жовтня з півтора десятком старшин таємно переходить прикордонний Дністер. Дорогою загін поповнювався людом. За розробленим планом на Уманщині та Звенигородщині необхідно було почати бойові дії з подальшим розширенням оперативного простору. У районі Новомиргорода намічалася зустріч із Запорозькою дивізією, якою генерал командував у Зимовому поході 1919-1920 років. Але вона не з’явилася у призначене місце. А ще через якийсь час гулівці дізналися про катастрофу головних сил під Базаром. Довелося в кінці грудня вертатися в Румунію.

Тяжка невдача підкосила морально українську еміграцію. Стався надлом у багатьох відомих діячів визвольних змагань, але не в Андрія Гулого-Гуленка. Цей чоловік, ще в 1917 році визнаний непридатним для військової служби, з потроєною енергією береться знову за формування сил до майбутніх операцій проти ненависного більшовизму.

На початку червня 1922 року, закупивши партію кіс після чергового переходу кордону, Гулий під виглядом пересічного селянина їздив на дідівському возі по ярмарках, продаючи ті коси. Справжньою ж метою мандрів був не зиск від торгових операцій, а глибока, достовірна інформація про стан більшовицького запілля. Побував у Києві, Одесі, Єлисавтграді, дрібніших центрах, залізничних вузлах. Не обминув, ясна річ, Холодного Яру і Чорного лісу, де зустрівся із активно діючими отаманами Завгороднім, Залізняком, Гупалом.

Ще одна думка гнала його на батьківщину. Він хотів вивезти за рубіж свого сина, котрий жив у родині сестри Наталки Мизин у Новоархангельську.

Чекісти здогадувалися, що Гулий в Україні, але завчасно розставлені пастки не спрацьовували. Отаман, завдяки чітко налагодженій розвідці, уникав провалу. Підготовка повстання велася обережно, осмислено і, разом з тим, сміливо. Невідомо, чим би скінчилися нові задуми, якби не випадкова зустріч на початку червня в Одесі з давнім знайомим Діком, за яким пильно стежило чекістське око. Гулий також потрапив у поле зору червоних нишпорок. Арештували 19 липня 1922 року. Коли отаман назвав справжнє ім’я, — це був грім серед ясного неба не лише для одеської ГПУ, а й для вищого керівництва окупованої України.

Аж 28 лютого 1925 року Гулому сформульовано обвинувачення, а 27 травня цього ж року Харківський губернський суд, “учитывая поражение всех врагов советской власти и незыблемость её на Украине”, засудив Андрія Олексійовича Гулого-Гуленка не до розстрілу, а до десяти років ув’язнення “со строгой изоляцией и конфискацией всего имущества”. Додамо, що кілька клопотань про зняття строгої ізоляції не знайшли позитивного рішення, і після 29 січня 1926 року всі зв’язки із зовнішнім світом обриваються...

Насамкінець скажемо, що син Гулого-Гуленка Володимир Андрійович також потрапив третього березня 1945 року під коток репресій. Загинув на уранових рудниках у Монголії. Внук Василь Володимирович Бирладяну-Бирладник (23.08.1942 року народження) став відомим інакодумцем в епоху “розвинутого соціалізму” і, звичайно ж, повторив шлях пращурів до місць “перевиховання”. Сьогодні він науковець, мистецтвознавець, викладач вищої школи в Одесі.

Історія, як бачимо, повторюється. І не відомо, чи всі налаштовані підкладати солому перед тим, як упадеш.

Архів "ВГ-Історія (ХХ століття)"

 31.05.06, 11:37 Партизанське задзеркалля
 18.04.06, 14:01 Командир афганських "командос"
 06.04.06, 20:36 Хрещений батько ГУЛАГу
 04.04.06, 13:34 Таємниці кіровоградського спецназу
 04.04.06, 13:28 Героїка двадцятих. Людина — проблема
 13.02.06, 13:29 Героїка двадцятих. З непокірного роду
 28.11.05, 14:50 Чудо лицарського чину
 18.11.05, 14:36 Немирний атом
 26.07.05, 12:30 Про що мовчав Левітан
 24.06.05, 14:54 До 22 червня. День народної скорботи
 21.06.05, 13:38 До 22 червня. Ати-бати, йдуть "штрафбати"
 21.06.05, 13:32 До 22 червня. Рік напередодні війни в агентурних повідомленнях
 07.06.05, 10:47 Кіровоградське небо
 14.03.05, 14:35 Правосуддя тоталітарної доби. Думки під вартою. Олександр Горошко
 01.02.05, 14:54 Солдати шостої заповіді. Наші у тропіках. Сьєрра-Леоне
 13.01.05, 16:55 Солдати шостої заповіді. Кіровоградці в Сараєво
 10.01.05, 14:31 Ішов січень 1944-го...
 27.11.04, 03:18 27 листопада — День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Хліборобський рід діда лавріна
 09.08.04, 14:30 Місто з минулого. Кіровоград 1980-х років
 14.06.04, 14:39 За крок до всесвітньої катастрофи. Куба 1962-63
 06.06.04, 10:17 Відкриття другого фронту. 60-річчя операції "Оверлорд" (D-Day)
 29.04.04, 13:07 До року Польщі в Україні. Пілсудський у домі Тарковських
 29.03.04, 15:57 Історія міста над Інгулом. Святу Анну вже пошановано, а коли ж вшануємо пам'ять про щедру жінку?.. Пологовому будинку №2 імені святої Анни — 100!
 17.03.04, 19:27 Історія міста над Інгулом. Як заговорив перший кіровоградський динамік?
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 12.02.04, 16:07 Орда. Червоні знамена, комсомол, Перша кінна, порив, самопожертва...
 27.01.04, 13:38 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 2
 26.01.04, 20:18 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 1
 25.12.03, 00:18 Дарунок кіровоградським районам на 30-річчя
 03.10.03, 14:40 Дитячий садок у Єлисаветграді
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 23.06.03, 14:15 Три подвиги Григорія Рудика
 30.05.03, 11:41 Продовжується робота по збору матеріалів до "Книги Пам'яті України" та "Книги Скорботи України"
 08.05.03, 16:24 І мінер, і зв'язківець
 26.04.03, 10:24 26 квітня — чорнобильська пам'ять. Вони — перші
 16.04.03, 11:27 Геній пензля і мозаїки. Григорій Синиця у нашому місті. Історія одного фото
 09.04.03, 11:46 Гвардійцям допоміг... Гітлер
 08.04.03, 18:30 Підрозділ особливого призначення
 19.03.03, 15:13 Бити ворога, як Щиров
 03.03.03, 14:33 В історії залишиться тільки те, що зафіксовано
 25.02.03, 14:02 Пам'ять засніжених альп
 22.02.03, 13:15 Уроки, які завжди з нами. А серце розірвав Афган, або Чому з гір тікають вовки?
 15.02.03, 19:17 Афганістан. "Ми виконували особливі завдання"
 28.01.03, 12:50 Історія вчить. НТС як фата моргана
 27.01.03, 15:36 Про Ревуцьких у Добрій не забули...
 22.01.03, 13:48 22 cічня - День соборності України. Забувати не можна...
 08.01.03, 22:59 Пам'яті баби Єлисавети та багатьох інших...
 23.12.02, 16:30 "Нам потрібна історія, яка є учасником нинішнього життя"
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 04.12.02, 11:45 Архіви - це наша історія
 16.09.02, 15:31 Дивне місто над синюхою
 30.08.02, 18:19 А центр України таки у нас, на Кіровоградщині
 30.08.02, 18:11 Кіровограду - 250. А ви знаєте, хто такий Волохін?
 26.08.02, 16:38 Храм на крові
 25.06.02, 14:11 Навздогін публікації "Історія "чорнобильського" напису"
 20.06.02, 19:57 Геральдика. Ой, "чий" орел летить?
 09.05.02, 19:51 Восток - дело тонкое... Тем более, если он Ближний
 26.04.02, 15:16 Чорнобиль. Як це було...
 03.02.02, 12:42 До 10-річчя прийняття постанови про національний прапор. Кольори, що дають надію
 31.12.01, 17:15 Як святкували новий рік у Єлисаветграді
 07.12.01, 00:02 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 5)
 06.12.01, 23:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 4)
 27.11.01, 17:23 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 3)
 27.11.01, 17:16 Роман Коваль: "Я прийшов у цей світ, щоб повернути україні душі загиблих героїв"
 18.11.01, 17:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 2)
 11.11.01, 14:31 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 1)
 09.11.01, 14:43 Час жорстоких перемін
 09.11.01, 14:38 Колесо історії
 08.11.01, 11:23 "Ятрань" розвалює імперію

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!