ІСТОРІЯ ХХ ст.

ОРДА. ЧЕРВОНІ ЗНАМЕНА, КОМСОМОЛ, ПЕРША КІННА, ПОРИВ, САМОПОЖЕРТВА...
Леонід Багацький, vechirka.uafor.net
12.02.2004, 16:07

Принаймні такий урочистий вигляд має неординарний час громадянської війни на сторінках роману "Як гартувалася сталь". У бабелівській "Кінармії" про те ж саме йдеться, але ніби про зовсім інше. Та що там Бабель, коли навіть Островський у виданні 1962 року дуже відрізняється від Островського зразка 1934. Коли доходить до знайомства, скажімо, із "Архівом російської революції", виданим Гессеном, то ніби висадився на чужу, незнану планету, що заховалася у безкрайньому космічному просторі.

Раптом виявляється, що паралельними курсами з легендарною, оспіваною братами Покрасами, Першою кінною армією тінню ходила і Друга. Про неї пісень менше, якщо вони взагалі є, хоча часом саме останню військові авторитети того періоду Троцький, Каменєв, Фрунзе пропагували і висували на головні ролі. Доходило навіть до усобиць між обома з'єднаннями. Почалося протистояння з тих пір, коли майбутній командарм-2 П.Миронов зі своїми прибічниками самовільно, всупереч настановам Л.Троцького, подався на денікінський фронт у серпні-вересні 1919 року. Троцький оголосив козачого діяча поза законом. У наказі № 150 від 12 вересня 1919 року писалося: "Миронов керувався особистою кар'єрою, прагнучи стати донським отаманом. Зав'язавши стосунки із Мамонтовим і Денікіним, Миронов збаламутив кілька сотень козаків і намагається пробитися у фронтову зону для дестабілізації її... Кожен чесний громадянин, котрому стрінеться Миронов, зобов'язаний пристрелити його, мов скажену собаку..." Конкретики немає. Йшлося не про доцільність чи недоцільність демаршу, а про ігнорування вимог найвищого чину в тодішній більшовицькій військовій ієрархії. Майбутній командарм-1 С.Будьонний залюбки взявся догодити Троцькому і після невеличкої рубки заарештував Миронова. Спочатку Миронова із непокірним козацтвом спеціально влаштований трибунал підводив під розстріл. У вирішальний день трибуналу (23.10.1919) Троцький раптом змінив гнів на милість, дарував отаману життя з умовою, як тоді казали, прислужитися революційному народові. Ясно, що за такого перебігу подій між Мироновим та Будьонним спалахнула неприязнь, що ніколи не затухала. Чим пояснював своє, на перший погляд, невмотивоване рішення голова реввійськради, стане ясним із подальшого.

У майбутньому, менше ніж через місяць, червоні штаби планували корпус Будьонного переформувати у кінну армію, що й трапилося 19 листопада 1919 року. Але було б безумством, резонно думали більшовики, такі маси хиткого козацтва залишити без радикальних важелів впливу на нього.

Чим же вдалося б запобігти можливим ексцесам? Лише грубою силою, якою бачилася задумувана Друга кінна армія. Через сім місяців вона й постала (16 серпня 1920 року). І, ясна річ, між обома з'єднаннями культивувалася ворожнеча як запобіжник від виступів проти радвлади з одного й іншого боку.

Доки Друга кінна створювалася, Перша встигла пройтися вихором по Дону і Кубані, повоювала із кавказькими народами, а потім плюндрувала Україну аж до зосередження на радянсько-польському фронті. Як армія в цей період проявляла свою революційну суть, красномовно свідчать реляції командуючого фронтом В.Шоріна до Москви. Не вдалося приборкати непослух і М.Тухачевському, котрий замінив Шоріна. Сам Ленін у телеграмі до крутих Г.Орджонікідзе та І.Смілги у розпачі заламував руки: "Вкрай стурбований станом наших військ на Кавказькому фронті, повним розкладом у Будьонного...". Мовляв, треба щось робити, аби укоськати стихію для переводу на західний напрямок. Дончаки на чолі з Будьонним та політичним керівником Ворошиловим вгамувалися тільки після клятвеної обіцянки переходу через Україну кінним маршем, а не залізницею. Вся маса посунула туди, де "земля сочиться молоком і медом", де рясно "дєвок да молодух". Відстань у шістсот кілометрів долалася два місяці, тобто двадцять кілометрів за добу. Для прикладу: відомий кошовий Іван Сірко в старі часи з кінним військом при потребі проходив за три дні до трьохсот кілометрів. Як бачимо, герої громадянської не змагалися за рекорд швидкості. Уявімо, що творили сини "тихого Дону", які й дома не відзначалися синівськими сентиментами, на чужих обширах.

Нарешті 25 травня Перша кінна дісталася на вихідний рубіж до Умані, а 5 червня розпочала, пізніше широко розрекламований і тенденційно описаний, Житомирський прорив. Поляки, які ще 6 травня вступили у Київ і разом із Армією УНР тримали оборону по лінії Київ-Умань-Одеса, почали відступати, та так, що вже на кінець серпня опинилися під Замостям і Варшавою. Там закріпилися. І тут сталося так зване чудо над Віслою. Затяті бої у Галичині та побіля польської столиці вславили українське військо, яке винесло найбільший тягар навали. Саме тоді під Сидоровим розгорнулася одна з найбільших в історії воєн кавалерійська битва, куди кинуто проти Першої кінної та корпусу Думенка чотири корпуси української кінноти.

Червоні зламалися. Почався панічний відступ. На 19 жовтня лінія протистояння відносно стабілізувалася по рубежу, який утримувався до початку радянсько-польської війни. Її ніби і не було: все стало на вихідні позиції, а замість гармат заговорили дипломати.

.

При перших ознаках відвороту воєнного щастя донські лицарі захвилювалися, зблякли, засумували за краєм, звідки пішли у світ. Почалися заворушення. Хвалена армія 6 жовтня 1920 року самочинно покинула фронт і рушила на схід із метою форсувати біля Черкас Дніпро, по дорозі грабонути Лівобережну Україну і впасти на спочинок на берегах "тихого Дону".

Та не так сталося, як гадалося. Підступи до Дніпра перекрила утворена ще 16 серпня Друга кінна армія. Перед нею стояло завдання за будь-яку ціну відбити потуги відступаючих прорватися додому і спрямувати їх на кримський театр воєнних дій. Командир Другої кінної, виходець із "будьоннівської шинелі", Ока Городовиков завагався. Як це проти своїх стати? Отож, 6 жовтня, тільки-но оголився фронт на заході, командуючим замість Городовикова призначається П.Миронов. Цей не сумнівався, бо, як пам'ятаємо, був особистим ворогом Семена Михайловича.

Троцький прораховував далеко наперед можливі варіанти, чим, до речі, виділявся серед нової еліти. Але пізніше, потроху відтіснивши ієзуїтськи вправних соратників на чолі з Леніним, на авансцені з'явиться важкий чобіт Сталіна. При всій своїй далекоглядності Троцький тоді не примітив, що Ворошилов і Будьонний уже йдуть, мов альпіністи, в одній зв'язці з майбутнім генсеком.

Милуючи свого часу Миронова, Троцький знав, що рано чи пізно рушниця на стіні вистрелить. Цей час настав.

Два вали прокотилися по Київщині та Херсонщині, змітаючи все на своєму шляху. Миронов уздовж Дніпра, Будьонний — західніше. Дотикаючись флангами, рубалися між собою, однак не встрявали у тотальну бійку. Миронівцям вдалося привести Будьонного на врангелівський фронт. Дорогою їхні частини вклинилися в ра-йон зосередження Степової дивізії Костя Блакитного, а будьонівці зачіпалися з повстанцями Мліївської республіки та Холодного Яру. Україна стогнала під копитами обох орд.

Пам'ятають мешканці с.Призвідки Шосту дивізію Опанасенка. Кінармійцями розстріляні 153 мирні жителі. Такого не бувало ні за царя, ні за денікінців, ні за поляків. Село Тубільці кинулося боронитись від грабунку і поплатилося 360 спаленими дворами. Червоний півень не обминув пізнішу батьківщину п'ятисотенного руху с.Старосілля. У 1935 році на якомусь московському зібранні до червонощокої "молодухи" підступився вусатий кавалер. Хто вона та звідки — розпитував.

— Марія Демченко із Старосілля, — відповіла.

— Бував там, бував. А я — Будьонний.

— То це ви наше село у двадцятому спалили?

Бравий залицяльник тільки вуса зніяковіло підкрутив.

Марш із Польщі на Крим Першій кінній пам'ятний тяжкою пригодою. Цілу дивізію трибунал засудив за бандитизм. Заводіїв розстріляли, дивізію розформували. У доповідній Леніну командуючий фронтом М.Фрунзе повідомляв: "Звертаю увагу на необхідність рішучих заходів для приведення до порядку у політичному відношенні Першої кінної армії. Вважаю, що в її личині маємо велику загрозу для нашого спокою в найближчому майбутньому. Бажаний приїзд до її частин М.Калініна".

14 жовтня спецпоїзд "Жовтнева революція" прибув у розташування армії в Знам'янку. З того часу і до поразки Врангеля Будьонний і Ворошилов невідлучно знаходилися з Калініним під наглядом хлопців, які прибули з ним.

Армія Миронова теж не медом мастила свій шлях.

Ленін 24 жовтня жорстко вимагав у Реввійськради Першої кінної: "...Зобов'язуємо РВР застосувати найгероїчніші (так у телеграмі) дії, щоб прискорити вихід на бойовий рубіж...".

Двадцять восьмого почався вирішальний наступ. Фрунзе чи не дочекався, чи не ризикнув пустити будьонівців у передовий ешелон. Більше покладався на армію Миронова. Але й ці не рвалися під кулі. Знайшовся ентузіаст, на плечах якого червоні вдерлися на півострів — Махно Нестор Іванович.

Що ж, мавр зробив свою справу. Першим відшили Махна. Шостого грудня 1920 року розпустили Другу кінну армію, а Миронова, перед цим нагородженого Почесною золотою зброєю, убили в московській тюрмі. Першу кінну благословили на зимові квартири на теренах Єлисаветградщини. Ох і погуляли "рєбятушкі"! Проте у жовтні 1923 року розформували і цей "бастіон революції". Отож осінь, коли у світ пішли юрби звичних до легкого хліба "лицарів", була не теплішою, ніж "холодне літо п'ятдесят третього". Трійця — Городовиков, Ворошилов, Будьонний -вціліла. Мало того, до матеріальних привілеїв у хрущовсько-брежнєвську епоху отримала і моральні дивіденди. Стали, відповідно, раз, двічі, тричі Героями Радянського Союзу всупереч Положенню про звання. Там чорним по білому значиться, що за минулі, до 1934 року, заслуги нагородження не відбувається. А у війні 1941-1945 рр., свідчать документи, вони завдали більше шкоди, ніж принесли користі.

Але, мабуть, інститут "Золотих фортун" вічний.

Архів "ВГ-Історія (ХХ століття)"

 31.05.06, 11:37 Партизанське задзеркалля
 18.04.06, 14:01 Командир афганських "командос"
 06.04.06, 20:36 Хрещений батько ГУЛАГу
 04.04.06, 13:34 Таємниці кіровоградського спецназу
 04.04.06, 13:28 Героїка двадцятих. Людина — проблема
 13.02.06, 13:29 Героїка двадцятих. З непокірного роду
 28.11.05, 14:50 Чудо лицарського чину
 18.11.05, 14:36 Немирний атом
 26.07.05, 12:30 Про що мовчав Левітан
 24.06.05, 14:54 До 22 червня. День народної скорботи
 21.06.05, 13:38 До 22 червня. Ати-бати, йдуть "штрафбати"
 21.06.05, 13:32 До 22 червня. Рік напередодні війни в агентурних повідомленнях
 07.06.05, 10:47 Кіровоградське небо
 14.03.05, 14:35 Правосуддя тоталітарної доби. Думки під вартою. Олександр Горошко
 01.02.05, 14:54 Солдати шостої заповіді. Наші у тропіках. Сьєрра-Леоне
 13.01.05, 16:55 Солдати шостої заповіді. Кіровоградці в Сараєво
 10.01.05, 14:31 Ішов січень 1944-го...
 27.11.04, 03:18 27 листопада — День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Хліборобський рід діда лавріна
 09.08.04, 14:30 Місто з минулого. Кіровоград 1980-х років
 14.06.04, 14:39 За крок до всесвітньої катастрофи. Куба 1962-63
 06.06.04, 10:17 Відкриття другого фронту. 60-річчя операції "Оверлорд" (D-Day)
 29.04.04, 13:07 До року Польщі в Україні. Пілсудський у домі Тарковських
 29.03.04, 15:57 Історія міста над Інгулом. Святу Анну вже пошановано, а коли ж вшануємо пам'ять про щедру жінку?.. Пологовому будинку №2 імені святої Анни — 100!
 17.03.04, 19:27 Історія міста над Інгулом. Як заговорив перший кіровоградський динамік?
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 12.02.04, 16:07 Орда. Червоні знамена, комсомол, Перша кінна, порив, самопожертва...
 27.01.04, 13:38 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 2
 26.01.04, 20:18 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 1
 25.12.03, 00:18 Дарунок кіровоградським районам на 30-річчя
 03.10.03, 14:40 Дитячий садок у Єлисаветграді
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 23.06.03, 14:15 Три подвиги Григорія Рудика
 30.05.03, 11:41 Продовжується робота по збору матеріалів до "Книги Пам'яті України" та "Книги Скорботи України"
 08.05.03, 16:24 І мінер, і зв'язківець
 26.04.03, 10:24 26 квітня — чорнобильська пам'ять. Вони — перші
 16.04.03, 11:27 Геній пензля і мозаїки. Григорій Синиця у нашому місті. Історія одного фото
 09.04.03, 11:46 Гвардійцям допоміг... Гітлер
 08.04.03, 18:30 Підрозділ особливого призначення
 19.03.03, 15:13 Бити ворога, як Щиров
 03.03.03, 14:33 В історії залишиться тільки те, що зафіксовано
 25.02.03, 14:02 Пам'ять засніжених альп
 22.02.03, 13:15 Уроки, які завжди з нами. А серце розірвав Афган, або Чому з гір тікають вовки?
 15.02.03, 19:17 Афганістан. "Ми виконували особливі завдання"
 28.01.03, 12:50 Історія вчить. НТС як фата моргана
 27.01.03, 15:36 Про Ревуцьких у Добрій не забули...
 22.01.03, 13:48 22 cічня - День соборності України. Забувати не можна...
 08.01.03, 22:59 Пам'яті баби Єлисавети та багатьох інших...
 23.12.02, 16:30 "Нам потрібна історія, яка є учасником нинішнього життя"
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 04.12.02, 11:45 Архіви - це наша історія
 16.09.02, 15:31 Дивне місто над синюхою
 30.08.02, 18:19 А центр України таки у нас, на Кіровоградщині
 30.08.02, 18:11 Кіровограду - 250. А ви знаєте, хто такий Волохін?
 26.08.02, 16:38 Храм на крові
 25.06.02, 14:11 Навздогін публікації "Історія "чорнобильського" напису"
 20.06.02, 19:57 Геральдика. Ой, "чий" орел летить?
 09.05.02, 19:51 Восток - дело тонкое... Тем более, если он Ближний
 26.04.02, 15:16 Чорнобиль. Як це було...
 03.02.02, 12:42 До 10-річчя прийняття постанови про національний прапор. Кольори, що дають надію
 31.12.01, 17:15 Як святкували новий рік у Єлисаветграді
 07.12.01, 00:02 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 5)
 06.12.01, 23:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 4)
 27.11.01, 17:23 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 3)
 27.11.01, 17:16 Роман Коваль: "Я прийшов у цей світ, щоб повернути україні душі загиблих героїв"
 18.11.01, 17:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 2)
 11.11.01, 14:31 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 1)
 09.11.01, 14:43 Час жорстоких перемін
 09.11.01, 14:38 Колесо історії
 08.11.01, 11:23 "Ятрань" розвалює імперію

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!