Початок Великої Вітчизняної війни застав Олександра Пойтерова у рідному Конотопі, куди хлопець приїхав на канікули після закінчення третього курсу машинобудівного інституту. Вже другого дня одержав терміновий виклик в інститут.

До цього в Олександра був чималий життєвий досвід: навчався в профтехучилищі, де здобув спеціальності токаря, слюсаря і коваля, закінчив залізничний технікум, рік відпрацював машиністом паровоза. Потім був призваний в армію. Два роки служив на Далекому Сході, брав участь у боях з японцями на озері Хасан. Після звільнення в запас став студентом.

Пам'ятного червня 1941 року Пойтерова з кількома студентами направили в місто Орел. Вони стали курсантами фронтової школи командирів диверсійно-розвідувальних груп, начальником якої був призначений великий знавець мінно-підривної справи, видатний конструктор мін найновіших систем полковник Ілля Григорович Старинов. Після проходження стислого курсу навчання випускників школи направили у Брянськ, в оперативно-навчальний центр штабу Західного фронту. Кожен із них мав підготувати групу мінерів-диверсантів.

Підготував таку групу і Олександр. Однієї серпневої ночі, перейшовши через лінію фронту, диверсанти пустили під укіс за допомогою потужних мін з кнопочними підривачами ворожий ешелон з танками. На зворотному шляху знищили легковий автомобіль "Хорх" з його пасажирами. Серед них виявився офіцер з армійського штабу. В його портфелі знайшли карту з планом захоплення Тули. За успішне виконання першого бойового завдання особовий склад групи одержав подяку від начальника розвідуправління Західного фронту.

Восени 1941 року оперативно-навчальний центр було переведено в Москву. При ньому було створено лабораторію, в якій виготовлялися міни нового зразка. Виробництво цих мін налагодили на невеликому заводі, де Пойтеров був консультантом і військовим представником.

Коли розпочалася Сталінградська битва, Верховне Головнокомандування поставило завдання щодо широкого виведення з ладу ворожих комунікацій. З'єднанню партизанських бригад під командуванням Героя Радянського Союзу Ємлютіна, що діяло на Брянщині, було наказано знищити залізничні мости на ріках Десна і Навля. Партизани запросили на допомогу спеціалістів мінно-підривної справи. Олександру було доручено очолити групу підривників, яку на "Дугласі" закинули в Брянські ліси. Разом з партизанами підривники розробили і здійснили операцію по знищенню залізничного моста через ріку Навля. 26 діб по ньому не йшли ешелони у бік Курська і Києва. Багатьох учасників цієї бойової операції було нагороджено. Олександр був удостоєний ордена Червоного Прапора.

Після короткого навчання у спецшколі старшого лейтенанта Пойтерова призначили начальником розвідки 282-ї стрілецької дивізії 21-ї армії. Війну закінчив на західних околицях Берліна.

— Після війни, — каже ветеран, — я закінчив з відзнакою військову академію імені Фрунзе, служив на командних посадах. Деякий час очолював Долинський об'єднаний військкомат, працював начальником 2-го відділення обласного військкомату. Після виходу у відставку працював понад 20 років на керівних посадах в обласному управлінні автомобільного транспорту, а потім в обласному управлінні торгівлі. Всього ж мій трудовий стаж складає 62 роки. Я щасливий і гордий тим, що все своє життя присвятив служінню Вітчизні.