ІСТОРІЯ ХХ ст.

ХРЕЩЕНИЙ БАТЬКО ГУЛАГу

 Нафталій Френкель Віктор КУДІНОВ, голова правління обласного Товариства політв’язнів і репресованих, Vechirka.uafor.net
06.04.2006, 20:36

Попавши на Соловки, колишній одеський мільйонер і комерсант Нафталій Френкель, дивом не розстріляний чекістами, першим запропонував використовувати працю репресованих на гігантських будовах соціалізму.

В 1933 році Нафталій Френкель очолив будівництво Байкало-Амурської магістралі, ціна кожного метра якої склало одне людське життя.

Рабська праця репресованих використовувалась скрізь: і на Біломорканалі, і на Дніпрогесі, і на Магнітці, і в Норильську, і в Комсомольську-на-Амурі, і на Колимі та на інших будовах.

Багато більшовицьких кар’єр розпочинались стрімким злетом, а закінчувались кулею в тюремних підвалах. Кар’єра Нафталія Френкеля промайнула у зворотному напрямку: від кулі у потилицю до генеральської зірки. За заслуги перед Батьківщиною Сталін тричі нагороджував Нафталія Ароновича Френкеля орденом Леніна.

Московські чиновники поставляли в Одесу пачки грошей, а Френкель передавав їм валізи із золотом.

У 1904 році молодий єврейський комерсант Нафталій Френкель відкрив у Одесі на паях контору. Згодом його компаньйон утік за кордон, а у Френкеля лишилися гроші, що дали початок стрімкого розвитку його бізнесу. Підприємець монополізував переробку деревини, за що його прозвали «лісовим королем Чорного моря». У роки Першої світової війни Френкелю вдалося укласти вдалі угоди з продажу зброї.

Потім він, як справжній олігарх, підпорядкував собі засоби масової інформації, під його патронатом в Одесі виходила газета «Копійка», в якій він висміював конкуруючих комерсантів та повпредів, спритно сварячи їх між собою.

1917 року, коли влада змінилася, невгамовний молодик, щоб захистити свій бізнес, завів зв’язки з одеським криміналом на чолі з Япончиком і змушений був підкоритись інтересам бандитської Молдаванки. Дружба з Япончиком навчила Нафталія Ароновича вести справи з розмахом, прораховуючи все на декілька ходів наперед. Френкель стає членом угруповання.

У червні 1919 року Япончик прийшов у місцевий 3-й відділ ЧК з пропозицією сформувати зі свого криміналітету революційний загін Червоної Армії. Час був важкий, людей на фронтах не вистачало, і ЧК дала згоду. У цей полк, який сформували шахраї, бандити та головорізи, потрапив і Френкель. Через кілька років у табірній анкеті він напише: «Брав участь у громадянській війні...».

Після розстрілу чекістами Мишки Япончика одеська банда розбіглася і Френкель, втративши підтримку криміналітету, втік у Туреччину. А 1921 року, проаналізувавши ситуацію, що склалася, не без участі спецслужб, повернувся в Одесу і створив пароплавну компанію. Під прикриттям приватної фірми його пароплави почали курсувати по Чорному морю з контрабандним товаром — від капелюхів і шовкових панчіх — до дорогоцінних каменів. На Малій Арнаутській у Москві він створив перші артілі, де шили модний одяг під маркою відомих європейських фірм. Товар реалізовувся через своїх людей у лавках, ресторанах і готелях. Для прикриття контрабандного бізнесу в Москві за значні кошти підкуплялися впливові чиновники. Одним із них був стрімкий кар’єрист, нарком Генріх Ягода (справжнє ім’я — Гершель Ягуда). Та з часом найвпливовішим його покровителем стане Лаврентій Берія.

Борис Ширяєв у документальному романі «Незгасна лампада» відзначав: «Розумний, передбачливий і поінформований, Френкель був у курсі всіх змін у розстановці внутрішніх сил НКВС і спекулював на цьому так уміло, як і на валюті». Із Москви енкаведисти поставляли йому пачки грошей, а Френкель передавав їм валізи із золотом, закупленим за низькими цінами. Через певний час одеські чекісти стали відстібати долю і собі. Тепер чемодани у Москву доставлялись не такими повними і центр вирішив Френкеля покарати. Приводом для арешту послужив його пароплавний трест. У січні 1924 року Колегія ОДПУ винесла Нафталію Ароновичу смертну кару. Але далі трапилось чудо. У момент виконання присуду, коли цівку нагана уже було приставлено до потилиці, відчинились двері і чийсь голос наказав: «Відставити!» Смертний вирок був замінений десятьма роками каторги у таборі особливого призначення на Соловках.

Жилка вдалого комерсанта допомогла Френкелю вижити навіть у суворих табірних умовах.

У 1924 році, потрапивши на Соловки, колишній одеський комерсант очолив у таборі економічний відділ. З дозволу вищого керівництва, за ініціативою Френкеля, в таборі запрацювали майстерні з пошиття взуття, одягу, виробництва шахматових дощок. Товари переправлялися у Москву і реалізовувались під дахом ОДПУ. Коли справа почала приносити прибуток, начальство почало ставитись до Френкеля більш ніж дружелюбно. Праця репресованих виявилася новим економічним віянням. До цього табори використовувалися для ізоляції «ворогів народу», і ніякої праці не передбачалося. У більшості випадків «зеків» просто доводили до смерті. Френкель запропонував використовувати в’язнів на лісорозробках, де щоденно помирало кілька десятків чоловік, яких ховали в ямах. У цей час у таборі завелися сипнотифозні воші. Боячись епідемії, табірне начальство звернулось в управління таборів дати дозвіл на термінову побудову лазні. І Френкель підготував проект найбільшої лазні і запропонував збудувати її за 24 години. Для цього він попросив дозволу у табірного керівництва виділити йому 30 міцних матросів, гарячу їжу і спирт. Френкель керував будівництвом професіонально. Зведення лазні закінчили на 3 години раніше. Цей день став для нього початком стрімкої кар’єри.

Здібний в’язень почав подовгу засиджуватись у начальства. Незабаром його достроково звільнили, запропонувавши залишитися вільнонайманим на Соловках — начальником виробничого відділу управління Соловецького табору особливого призначення ОДПУ. Табірне начальство повідомило в Москву про проекти Френкеля, пов’язані зі створенням таборів нового типу. Він переконав усіх, що система таборів може стати джерелом надходжень у казну значних грошових прибутків. Якщо раніше не знали, що робити із засудженими, то тепер їх катастрофічно не вистачало. На Луб’янку летіли прохання присилати нові партії репресованих.

У західних засобах масової інформації з’явилися матеріали про те, що молода радянська держава утримує засуджених в нелюдських умовах, створивши для цього гігантську систему концтаборів. Щоб виправдатись перед світовою громадськістю і показати переваги соціалізму, на Соловки відправляють Максима Горького, знаючи, що відомому пролетарському письменнику повірять. До його приїзду соловецькі власті готувались ґрунтовно: рубали крислаті ялини, вкопуючи в пісок навколо бараків та ін.

На честь приїзду Горького і письменників у таборі грав симфонічний оркестр. Траплялись і курйози, коли в одному із клубів Горький побачив, як «зеки» читали газети, тримаючи їх догори ногами. І хоча засудженим категорично заборонялося скаржитися, таємно вони слали письменнику записки, сподіваючись домогтися правди. Їх у письменника накопичилася ціла валіза, яка безслідно зникла ще до повернення в Москву.

Після візиту Горького в таборі провели чистку. А Френкелю запропонували очолити в Москві виробниче представництво всіх таборів ГУЛАГу ОДПУ СРСР. Йому виділили дачу під Москвою і автомобіль «ЗІС-101». Саме тоді відпрацьовувалася схема утримування засуджених в таборах і їх виправлення через працю. Френкель запропоновував використовувати дешеву працю репресованих на великих народногосподарських будовах. Табори почали називати виправно-трудовими.

Сталіну потрібні були трудові перемоги. У 1931 році він наказав за 20 місяців збудувати канал довжиною 227 км, з’єднавши Біле море і Онезьке озеро. Начальником будівництва каналу призначили Нафталія Френкеля. Сотні тисяч «зеків» було кинуто на спорудження будови соціалізму. Їх знаряддями праці були грабарка, лопата, кувалда, сокира і дерев’яний журавель для переміщення валунів. І норма — будь-якою ціною! За ударну працю прибавляли пайку хліба, а при невиконанні норми на дні каналу заливали бетоном усю бригаду.

На будівництві Біломорканалу працювали до 100 тисяч в’язнів. Інколи смертність досягала 700 чоловік на добу. Померлих від виснаження і хвороб навіть не відвозили на кладовище. Їхні тіла кидали прямо в бетон при заливці шлюзів та причальних стінок. Проте загальна кількість в’язнів не зменшувалась: на будову щоденно привозили поповнення.

Весною 1933 року нарком Ягода рапортував Сталіну про готовність каналу до призначеного строку відкриття. Ідея відвідати будівництво каналу належала Максиму Горькому, який хотів переконати Сталіна, що письменницька інтелігенція може оспівувати трудові подвиги народу.

Письменницька група у складі 120 осіб відправились поїздом на урочисте відкриття каналу. У купе розміщалося троє, четверте місце займали ящики з провізією та дорогим спиртним. В той час, коли на Україні лютував страшний голод, письменницькі столи тріщали від харчових делікатесів. Письменника Олександра Овдієнка все це так вразило, що він згодом пригадав: «Я ошалів від побаченого достатку. На великих блюдах з петрушкою в зубах під прозорою товщиною заливного лежали осетрові рибини і поросята. На вузьких довгих тарілках купались у жирі шматочки теши, семги, балику. Велика кількість тарілок була завалена пластинками ковбаси, шинки, сиру. Плавали в бурштиновій олії шпроти. Пломеніла свіжа редиска. В срібних відерцях прохолоджувались горілка, вино, шампанське, нарзан, боржомі».

За участь у будівництві каналу Френкеля нагородили першим орденом Леніна. Проте канал не знайшов свого судноплавного застосування. В умовах півночі канал глибиною в п’ять метрів знаходився під кригою сім місяців упродовж року. Але Сталіну потрібно було інше: грандіозні трудові досягнення та увічнення свого імені.

Після XVII з’їзду ВКП (б) у серпні 1933 року Нафталія Френкеля призначили начальником робіт Байкало-Амурської магістралі. Спеціально для будови створили новий табір для репресованих БАМлаГ, зона якого простяглася від Чити до Хабаровська. У відправну точку БАМу, у виселок Свободний, Френкель прибув у спецвагоні, оздобленому розкішними меблями. Начальник постійно жив у вагоні, наскакуючи, наче «летючий голландець», від будови до будови.

Під звуки оркестру колишній в’язень особисто приймав партії репресованих. Всіх прибулих ставили на коліна в сніг і рахували по головах, а потім гнали в ліс робити просіки для майбутньої залізниці. Начальник будівництва мав у розпорядженні великі суми грошей. Частину він направляв на підкупи гулагівського начальства, більша частина використовувалася на утримання в’язнів, а частину, як економію, відсилав у казну.

Добовий раціон однієї людини на будові складали буханка хліба і баланда з мороженої риби. Люди страждали від цинги і вживали хвою. Бараків для всіх не вистачало і в’язні сотнями гинули від холоду і хвороб. За декілька років було прокладено більше 2,5 тисячі кілометрів залізниці. В архівах Благовєщенська збереглося два з половиною мільйони особових справ загиблих на тій будові. Було підраховано, що одне людське життя — ціна кожного збудованого метра будови віку. БАМ і Біломорканал увійшли в історію соціалістичного будівництва як смертельні пам’ятники жорстокості та насильства. Лише тепер підраховано, що на будівництві Біломорканалу загинуло до 300 тисяч в’язнів. У 1937 році, коли масові репресії та чистки у військах та вищому керівництві досягли апогею, Френкеля знову не зачепили. Його врятували бездоганна репутація господарника і підтримка Берії. У 1938 році він очолює залізничний ГУЛАГ, запропонований ним самим. На дітище Френкеля посипались замовлення: будівництво залізничних трас біля Волги, біля кордонів з Іраном, мертва залізниця Ігарка-Салехард, Тайшет-Братськ. За нові досягнення Френкеля нагородили другим орденом Леніна.

А з початком війни відомство Френкеля кинули на будівництво прифронтових доріг. Під час оборони Сталінграда з наказу Френкеля зеки розібрали залізничну колію БАМ-Тинда і перекинули рейки на оборону приволзького міста. Робота була виконана в найкоротші строки. У 1943 році генерал-лейтенанта інженерно-технічної служби НКВС Нафталія Ароновича Френкеля нагороджують третім орденом Леніна.

1947 року, інтуїтивно відчувши неладне, початок «єврейської справи», почесний орденоносець подав прохання про відставку у зв’язку зі станом здоров’я. І його з почестями відправили на пенсію.

Через рік усі його соратники та сподвижники єврейської національності були арештовані і засуджені на великі строки ув’язнення.

Архів "ВГ-Історія (ХХ століття)"

 31.05.06, 11:37 Партизанське задзеркалля
 18.04.06, 14:01 Командир афганських "командос"
 06.04.06, 20:36 Хрещений батько ГУЛАГу
 04.04.06, 13:34 Таємниці кіровоградського спецназу
 04.04.06, 13:28 Героїка двадцятих. Людина — проблема
 13.02.06, 13:29 Героїка двадцятих. З непокірного роду
 28.11.05, 14:50 Чудо лицарського чину
 18.11.05, 14:36 Немирний атом
 26.07.05, 12:30 Про що мовчав Левітан
 24.06.05, 14:54 До 22 червня. День народної скорботи
 21.06.05, 13:38 До 22 червня. Ати-бати, йдуть "штрафбати"
 21.06.05, 13:32 До 22 червня. Рік напередодні війни в агентурних повідомленнях
 07.06.05, 10:47 Кіровоградське небо
 14.03.05, 14:35 Правосуддя тоталітарної доби. Думки під вартою. Олександр Горошко
 01.02.05, 14:54 Солдати шостої заповіді. Наші у тропіках. Сьєрра-Леоне
 13.01.05, 16:55 Солдати шостої заповіді. Кіровоградці в Сараєво
 10.01.05, 14:31 Ішов січень 1944-го...
 27.11.04, 03:18 27 листопада — День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Хліборобський рід діда лавріна
 09.08.04, 14:30 Місто з минулого. Кіровоград 1980-х років
 14.06.04, 14:39 За крок до всесвітньої катастрофи. Куба 1962-63
 06.06.04, 10:17 Відкриття другого фронту. 60-річчя операції "Оверлорд" (D-Day)
 29.04.04, 13:07 До року Польщі в Україні. Пілсудський у домі Тарковських
 29.03.04, 15:57 Історія міста над Інгулом. Святу Анну вже пошановано, а коли ж вшануємо пам'ять про щедру жінку?.. Пологовому будинку №2 імені святої Анни — 100!
 17.03.04, 19:27 Історія міста над Інгулом. Як заговорив перший кіровоградський динамік?
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 12.02.04, 16:07 Орда. Червоні знамена, комсомол, Перша кінна, порив, самопожертва...
 27.01.04, 13:38 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 2
 26.01.04, 20:18 Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 1
 25.12.03, 00:18 Дарунок кіровоградським районам на 30-річчя
 03.10.03, 14:40 Дитячий садок у Єлисаветграді
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 23.06.03, 14:15 Три подвиги Григорія Рудика
 30.05.03, 11:41 Продовжується робота по збору матеріалів до "Книги Пам'яті України" та "Книги Скорботи України"
 08.05.03, 16:24 І мінер, і зв'язківець
 26.04.03, 10:24 26 квітня — чорнобильська пам'ять. Вони — перші
 16.04.03, 11:27 Геній пензля і мозаїки. Григорій Синиця у нашому місті. Історія одного фото
 09.04.03, 11:46 Гвардійцям допоміг... Гітлер
 08.04.03, 18:30 Підрозділ особливого призначення
 19.03.03, 15:13 Бити ворога, як Щиров
 03.03.03, 14:33 В історії залишиться тільки те, що зафіксовано
 25.02.03, 14:02 Пам'ять засніжених альп
 22.02.03, 13:15 Уроки, які завжди з нами. А серце розірвав Афган, або Чому з гір тікають вовки?
 15.02.03, 19:17 Афганістан. "Ми виконували особливі завдання"
 28.01.03, 12:50 Історія вчить. НТС як фата моргана
 27.01.03, 15:36 Про Ревуцьких у Добрій не забули...
 22.01.03, 13:48 22 cічня - День соборності України. Забувати не можна...
 08.01.03, 22:59 Пам'яті баби Єлисавети та багатьох інших...
 23.12.02, 16:30 "Нам потрібна історія, яка є учасником нинішнього життя"
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 04.12.02, 11:45 Архіви - це наша історія
 16.09.02, 15:31 Дивне місто над синюхою
 30.08.02, 18:19 А центр України таки у нас, на Кіровоградщині
 30.08.02, 18:11 Кіровограду - 250. А ви знаєте, хто такий Волохін?
 26.08.02, 16:38 Храм на крові
 25.06.02, 14:11 Навздогін публікації "Історія "чорнобильського" напису"
 20.06.02, 19:57 Геральдика. Ой, "чий" орел летить?
 09.05.02, 19:51 Восток - дело тонкое... Тем более, если он Ближний
 26.04.02, 15:16 Чорнобиль. Як це було...
 03.02.02, 12:42 До 10-річчя прийняття постанови про національний прапор. Кольори, що дають надію
 31.12.01, 17:15 Як святкували новий рік у Єлисаветграді
 07.12.01, 00:02 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 5)
 06.12.01, 23:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 4)
 27.11.01, 17:23 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 3)
 27.11.01, 17:16 Роман Коваль: "Я прийшов у цей світ, щоб повернути україні душі загиблих героїв"
 18.11.01, 17:44 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 2)
 11.11.01, 14:31 Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 1)
 09.11.01, 14:43 Час жорстоких перемін
 09.11.01, 14:38 Колесо історії
 08.11.01, 11:23 "Ятрань" розвалює імперію

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!