НАШІ У ТРОПІКАХ. СЬЄРРА-ЛЕОНЕ
Юрій ЛІСНИЧЕНКО (за сприяння кіровоградських обл та міськвійськкоматів), Vechirka.uafor.net
01.02.2005, 14:54
Сьєрра-Леоне африканська країна, у якій уже довгий час триває громадянська війна. З метою урегулювання конфлікту там перебувають миротворчі сили ООН. Серед них український батальйон. Деякий час у цій країні перебували й українські вертолітники. До вашої уваги розповідь двох із українських миротворців про їхню службу в Сьєрра-Леоне у складі багатонаціональних миротворчих сил ООН.
Олександр ТКАЧЕНКО, молодший сержант запасу: Строкову службу я проходив на флоті, після чого вирішив продовжити армійську кар'єру, ставши контрактником нашої місцевої ракетної частини. Через три місяці після цього у в/ч надійшла директива, за якою необхідно було відправити шістьох осіб у збірний пункт у Миколаєві, де готували миротворців для відправки в Сьєрра-Леоне (у якій точилася, та й зараз точиться, громадянська війна). Готових відправитися туди набралося аж ... двоє. З товаришем по службі разом з іншими добровольцями протягом трьох місяців пройшли укотре вже повний курс молодого бійця. Ми мали стати першими з українців, яких відправляли в ту африканську країну. Тож готували до відправки техніку фарбували, ремонтували її, доводили до потрібної кондиції. Готувалися й психологічно: переглядали відзнятий матеріал про країну, про війну, особливості тамтешнього клімату та хвороби, характерні для Сьєрра-Леоне. Підготовку проходило вісім тисяч осіб, а відібрали 640 найбільш підготовлених фізично, психологічно, професійно. Довелося за власний кошт купити необхідні в далекій країні медикаменти: держава змогла нас забезпечити лише фанзідаром та хініном, який використовували ще в Афганістані і який згубно впливає на кору головного мозку. Усіх 640 українських миротворців доправили до Африки одним літаком за три рейси. Транспортний літак "Руслан" переправляв командирські УАЗи та бензовози. Іншу техніку 280 БТРів, близько 300 КрАЗів і трактори доправляли океаном два військові пороми.
Розташувався контингент на березі Атлантичного океану в наметах місії ООН. Невдовзі почали облаштовувати свій табір вичистили ділянку, завезли піску (щоб бачити на ньому змій та скорпіонів), поставили намети, провели зовнішнє освітлення, викопали навколо бази окопи. Завдання нашого четвертого окремого ремонтно-відновлювального батальйону ЗСУ полягало в перевезенні гуманістичних вантажів, охороні табору, обслуговуванні нашої техніки, яку було здано в оренду місії ООН, навчанні інших миротворців кенійців, ганійців та індонезійців. Учили їх їздити й воювати на БТРах, виїжджали за викликом у різні квадрати країни ремонтувати орендовані у нас машини. Бронетранспортери ми привезли старого зразка шістдесяті та сімдесяті, тому й ламалися вони часто.
У країні йшла війна між урядом та повстанцями ребалами, яких на той час було 45 тисяч. Серед них значну частину складали десяти-дванадцятирічні діти. Щоб спонукати повстанців повернутися до мирного життя, місія ООН платила їм гроші за здану зброю і боєприпаси, а потім відправляла на місяць-два у виправний табір. Багато ребалів на цьому непогано заробляли: вийшовши з табору, вони знову вступали до лав повстанців, потім здавалися і так далі. Нам доводилося супроводжувати їх до пунктів збору. Кілька разів потрапляли під обстріл, але стріляли не по нас, а по своїх же, які здавалися в полон.
Миротворчий контингент ООН налічував шість-сім тисяч осіб. Найбільшою його проблемою стала малярія. Хоч раз нею перехворіло до дев'яноста відсотків українців. Були й такі, хто захворював двічі-тричі. Виявилося, що ті щеплення, які нам робили в Миколаєві від малярії, жовтої лихоманки, гепатиту, стосовно малярії виявилися зовсім неефективними. А ще допікали мангрові мухи, після укусу яких через три дні в тілі заводяться личинки, які з'їдають людину ізсередини. Зарадити цьому можна було лише вирізавши їх разом із плоттю, в якій вони завелися. Малярію лікували хініном, дехто після такого кількаразового лікування божеволів було кілька таких випадків. Хтось уживав фанзідар, який негативно впливає на печінку й нирки. Чув, що дехто з них уже в Україні помер від цирозу печінки. Хоч уживати спиртні напої нам було заборонено, але з лікувальною метою ми пили місцеві напої (які виявилися ефективними проти малярії) джин-хінін, текілу-хінін.
До нас у Сьєрра-Леоне перебували французи, але їх звідти вивели через їхню непристосованість до тамтешнього клімату. Виявилося, що українці пристосованіші. Разом з нами перебували також росіяни, а ще афганці, які з'явилися дещо пізніше. Вони були набагато технічно грамотнішими від інших наших підопічних, тож швидко опанували українську техніку.
У вільний від служби час ходили на океан купатися. Хоч нам і не радили спілкуватися з місцевими мешканцями, але куди ж від них подінешся: навколо табору з'явилися риночки, обмінники. З тамтешніми людьми у нас склалися добрі стосунки. Ми давали їм їжу, допомагали, чим могли. Вони відповідали таким же ставленням до нас. З Україною мали постійний телефонний зв'язок, раз на місяць отримували листи від рідних. Це підтримувало нас, бо умови перебування в країні були не з найкращих. У наметах лише за два-три місяці до повернення додому нам поставили кондиціонери, виставивши їх на плюс вісімнадцять. Якби ми жили в будинках, то це було б прийнятним. Але в наметах доводилося ще й завертати та піднімати одну із стін, щоб хоч якийсь вітерець продував. Часто під сумками знаходили змій, зокрема кобр. А вакцини від їхньої отрути у нас не було. Певно, що в подальшому її наявність передбачили, бо якби когось із нас якась кобра вкусила, то не знаю, що б ми й робили.
Пробули ми в Сьєрра-Леоне вісім з половиною місяців 2000-2001 років. За цей час більшість із нас побули і водіями, і розвідниками, і кухарями. Це тому, що з нас готували таких собі універсальних солдатів. Це відрізняло українців від миротворців з інших країн, де солдат мав лише одну вузьку спеціалізацію.
Повернувшись із Африки, я ненадовго затримався вдома військова доля привела мене в Ліван. Але то вже інша історія...
Олександр ШКОРБУТ, рядовий запасу: Після строкової служби я вирішив продовжити військову службу контрактником у Сьєрра-Леоне. Пройшов підготовку в Миколаєві, де майбутніх миротворців готували до прибуття в Африку. Ми мали стати першими представниками Збройних сил України в тій країні. Тому займалися не лише власною підготовкою, а й підготовкою техніки, разом з якою нас мали доставити в тропіки.
Після прибуття на місце призначення розмістилися в карантинному таборі військ ООН, куди потрапляли щойно прибулі миротворці з усіх країн. Карантин тривав два тижні, а потім настала черга облаштовувати уже власне наш базовий табір. Він розташувався за двісті метрів від океану біля містечка Лунгі. У ньому лишилася частина нашого батальйону, а інша частина а разом із нею і я перемістилася за сімдесят кілометрів під містечко Хастінгс для облаштування другого українського табору. Сюди ж було перевезено частину техніки. Наші фахівці вчили працювати на ній миротворців з інших країн.
Ми прибули в Африку тридцятого грудня 2000 року. Новий рік зустрічали під пекучим сонцем, за кілька годин перелетівши із зими в літо. Першу частину із майже семи місяців перебування у Левиних Горах (так перекладається назва країни) я прослужив кухарем, тож можу дещо розповісти про цей бік армійського життя. Перший місяць прожили на своїх харчах тушонці та крупах. Потім нам почали постачати продукти з Європи від печива до м'яса. Були овочі, фрукти, соки, молоко, йогурти. Харчування наших солдатів було різноманітним і калорійним. Через високу температуру втрачали багато солі, яка виходила з організму разом із потом. А це вже було небезпечним для здоров'я. Щоб зарадити цьому, усі страви доводилося дещо пересолювати. Біля нашої їдальні за огорожею постійно товклися й вимагали їжу осіб із двадцять з місцевого населення. І зникали вони лише на ніч, з'являючись кожного ранку знов і знов. Ми, як гуманні люди, змушені були підгодовувати їх. Та не лише приготуванням їжі займалися кухарі. Вони також несли караульну службу у таборі, патрулювали його територію.
Інша частина моєї служби була присвячена в основному службі в різноманітних нарядах. Одного разу брав участь у перевезенні біженців із району, контрольованого повстанцями, у наш табір. Із цією метою виїхали колоною в центр країни й приїхали в розташування гвінейського батальйону. Пробули там чотири доби, привезли звідти близько двадцяти біженців. Їхали територіями, які контролювали повстанці. Проїздили повз їхні блок пости. Добре, що на той час у країні тривало перемир'я. У іншому випадкові не хотілося б стикатися із озброєними опонентами уряду.
Табір наш розташувався на околиці містечка, яке мало невеликий аеропорт. Хоча наше керівництво й не схвалювало контакти з місцевим населенням, але вони все ж були. У місцевих купували цигарки, пиво. Дехто з них учився в колишньому СРСР тож знав російську мову. А це полегшувало можливість порозумітися з ними. Біля нашого табору розташували свої табори індуси та нігерійці. З ними намагалися спілкуватися англійською. Але добре нею володіли лише перекладачі. Тому й розуміли ми одні одних відповідно. Коли перебували у гвінейців, узагалі мало що могли второпати. Вони розмовляли французькою. А ми з ними трохи російською, трохи українською, трохи англійською. Та якось знайшли спільну мову.
Багато хто із нас перехворів на малярію. Я двічі. Перший раз захворів і потрапив у госпіталь на свій день народження, а другого разу тільки-но приїхавши в Кіровоград. І знову не пощастило якраз перед весіллям сестри.
Повернувся зі своїми товаришами в Україну в липні 2001 року. Спочатку ми пройшли карантин у Миколаєві, відбули всі необхідні медичні обстеження. А вже потім роз'їхалися по своїх домівках.
Архів "ВГ-Історія (ХХ століття)"
31.05.06, 11:37
Партизанське задзеркалля
18.04.06, 14:01
Командир афганських "командос"
06.04.06, 20:36
Хрещений батько ГУЛАГу
04.04.06, 13:34
Таємниці кіровоградського спецназу
04.04.06, 13:28
Героїка двадцятих. Людина — проблема
13.02.06, 13:29
Героїка двадцятих. З непокірного роду
28.11.05, 14:50
Чудо лицарського чину
18.11.05, 14:36
Немирний атом
26.07.05, 12:30
Про що мовчав Левітан
24.06.05, 14:54
До 22 червня. День народної скорботи
21.06.05, 13:38
До 22 червня. Ати-бати, йдуть "штрафбати"
21.06.05, 13:32
До 22 червня. Рік напередодні війни в агентурних повідомленнях
07.06.05, 10:47
Кіровоградське небо
14.03.05, 14:35
Правосуддя тоталітарної доби. Думки під вартою. Олександр Горошко
01.02.05, 14:54
Солдати шостої заповіді. Наші у тропіках. Сьєрра-Леоне
13.01.05, 16:55
Солдати шостої заповіді. Кіровоградці в Сараєво
10.01.05, 14:31
Ішов січень 1944-го...
27.11.04, 03:18
27 листопада День пам'яті жертв голодомору та політичних репресій. Хліборобський рід діда лавріна
09.08.04, 14:30
Місто з минулого. Кіровоград 1980-х років
14.06.04, 14:39
За крок до всесвітньої катастрофи. Куба 1962-63
06.06.04, 10:17
Відкриття другого фронту. 60-річчя операції "Оверлорд" (D-Day)
29.04.04, 13:07
До року Польщі в Україні. Пілсудський у домі Тарковських
29.03.04, 15:57
Історія міста над Інгулом. Святу Анну вже пошановано, а коли ж вшануємо пам'ять про щедру жінку?.. Пологовому будинку №2 імені святої Анни 100!
17.03.04, 19:27
Історія міста над Інгулом. Як заговорив перший кіровоградський динамік?
24.02.04, 10:28
Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
12.02.04, 16:07
Орда. Червоні знамена, комсомол, Перша кінна, порив, самопожертва...
27.01.04, 13:38
Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 2
26.01.04, 20:18
Єлисаветградський телефон: як це було. Частина 1
25.12.03, 00:18
Дарунок кіровоградським районам на 30-річчя
03.10.03, 14:40
Дитячий садок у Єлисаветграді
02.09.03, 14:19
Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
02.09.03, 14:05
До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
23.06.03, 14:15
Три подвиги Григорія Рудика
30.05.03, 11:41
Продовжується робота по збору матеріалів до "Книги Пам'яті України" та "Книги Скорботи України"
08.05.03, 16:24
І мінер, і зв'язківець
26.04.03, 10:24
26 квітня чорнобильська пам'ять. Вони перші
16.04.03, 11:27
Геній пензля і мозаїки. Григорій Синиця у нашому місті. Історія одного фото
09.04.03, 11:46
Гвардійцям допоміг... Гітлер
08.04.03, 18:30
Підрозділ особливого призначення
19.03.03, 15:13
Бити ворога, як Щиров
03.03.03, 14:33
В історії залишиться тільки те, що зафіксовано
25.02.03, 14:02
Пам'ять засніжених альп
22.02.03, 13:15
Уроки, які завжди з нами. А серце розірвав Афган, або Чому з гір тікають вовки?
15.02.03, 19:17
Афганістан. "Ми виконували особливі завдання"
28.01.03, 12:50
Історія вчить. НТС як фата моргана
27.01.03, 15:36
Про Ревуцьких у Добрій не забули...
22.01.03, 13:48
22 cічня - День соборності України. Забувати не можна...
08.01.03, 22:59
Пам'яті баби Єлисавети та багатьох інших...
23.12.02, 16:30
"Нам потрібна історія, яка є учасником нинішнього життя"
07.12.02, 04:25
7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
04.12.02, 11:45
Архіви - це наша історія
16.09.02, 15:31
Дивне місто над синюхою
30.08.02, 18:19
А центр України таки у нас, на Кіровоградщині
30.08.02, 18:11
Кіровограду - 250. А ви знаєте, хто такий Волохін?
26.08.02, 16:38
Храм на крові
25.06.02, 14:11
Навздогін публікації "Історія "чорнобильського" напису"
20.06.02, 19:57
Геральдика. Ой, "чий" орел летить?
09.05.02, 19:51
Восток - дело тонкое... Тем более, если он Ближний
26.04.02, 15:16
Чорнобиль. Як це було...
03.02.02, 12:42
До 10-річчя прийняття постанови про національний прапор. Кольори, що дають надію
31.12.01, 17:15
Як святкували новий рік у Єлисаветграді
07.12.01, 00:02
Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 5)
06.12.01, 23:44
Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 4)
27.11.01, 17:23
Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 3)
27.11.01, 17:16
Роман Коваль: "Я прийшов у цей світ, щоб повернути україні душі загиблих героїв"
18.11.01, 17:44
Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 2)
11.11.01, 14:31
Історія отамана-самостійника Пилипа Хмари та його соратників, записана чекістами в тридцяті роки минулого століття (частина 1)
09.11.01, 14:43
Час жорстоких перемін
09.11.01, 14:38
Колесо історії
08.11.01, 11:23
"Ятрань" розвалює імперію
|