ІСТОРІЯ до ХХ ст.

НІМЕ ТИСЯЧОЛІТТЯ ЗАГОВОРИЛО

Араби у поході Леонід БАГАЦЬКИЙ , Vechirka.uafor.net
18.11.2005, 14:37

Науковець Микола Чмихов вважає, що кожні 523 роки відбувається кількісний стрибок у розвитку будь-якого етносу, котрий проживає в зоні помірного клімату. Мешканці теплих країв живуть у прискореному темпі, північних – у сповільненому. У термін 523 років вписується двадцять поколінь із найвищим репродуктивним віком у 26,6 року. Три п’ятсоттридцятидворічні періоди складають час, упродовж якого кількісні зміни переростають у якісні. Тоді відбуваються світоглядні зрушення в надрах громадської свідомості і етнос вступає на вищий щабель розвитку. Зміни у баченні породжують активізацію руху в усіх сферах людської діяльності: економічній, науковій, політичній, військовій, культурній, інформаційній, духовній.

За гіпотезою Чмихова, для наддніпрянської людності переломним став 419 рік, з якого почалася епоха кристалізації української нації. На той час стольний град антів Київ перетворився в об’єднавчий центр значно більшого ареалу, ніж займали власне анти. А коли після владних міжусобиць за кермо взявся Атилла (445-454 рр.), відбувся сплеск пасіонарної активності нового державного утворення. Короткий за історичними мірками час – усього якихось п’ятдесят років – дозволив остаточно поставити на коліна могутній Рим, що майже безроздільно панував у стародавньому світі. На іншому кінці субконтиненту гегемонія належала Китаю, однак світові держави ще не відчували одна одну. І лише тонка нитка Великого шовкового шляху єднала дві цивілізації.

Місце зруйнованого Риму могла б заступити нова світова імперія, але слов’янство в силу обставин ще не було готове до такої місії. Рим упав після виснажливої кількадобової “битви народів” на Каталаунських полях (451 р.) у межах сучасної Франції. Літературна традиція того часу уявити не могла поразки авторитетного упродовж тисячоліть Риму. Перемогу приписали йому. Однак чомусь уже через місяць Атилла стояв під стінами “Вічного міста”, пустошачи серце імперії – Італію.

Як знаємо, на уламках стовпа античного світу виникла бліда тінь минулої слави в образі Візантії, яка ще тисячоліття протрималася на виду. Обважніла від віку реліктова держава на правах “старшого брата” диктувала свої умови навколишнім народам, які, так би мовити, виходили в люди. Поряд із слов’янами на повний голос заявили про себе араби, хазари, угри. Отже останнє слово не завжди залишалося за Візантією. Своє привносили в різнобарвне і, як сьогодні говорять політики, багатовекторне життя й інші.

У межиріччі Волги і Дону на основі тюркських племен склався такий собі Хазарський каганат, що теж був не проти кимось покерувати. Новоутворену державу Азія не цікавила. Своє майбутнє хазари хотіли будувати в Європі. А ще краще – не будувати, а спожити уже створене. Скориставшись ослабленням слов’янства, вони примусили його працювати і “на того парня”. Басейн річки Дніпра і Північне Причорномор’я потрапили у сферу впливу каганату. І хоч сьогоднішні популяризатори Хазарії пишуть: “...империя не ставила своей целью уничтожения молодого славянского государства. Однако для острастки хазары периодически совершали набеги на Киевское княжество, но войн на уничтожения не вели”, то це ще не вся правда, хоч стаття Міхаеля Харитона у виданні “Алеф” №10, 1999р., і називається “Правда о Хазарском каганате”. Така, майже ідилічна, картинка повинна домалюватися читачами: поляни з прапорами і транспарантами “Хліб – державі” везуть данину в хазарські комори. Всі щасливі.

Але “Літопис Руський” сповіщає: коли Олег прийшов правити до Києва, то запитав у місцевих, кому вони платять данину. Хазарам – була відповідь. “Платитимете мені”, – вирішив варязький гість. І, треба думати, призначив меншу таксу, бо все пройшло без заворушень. Щодо поголовного винищення аборигенів, то князь Олег також розумів, що не варто рубати курку, яка несе золоті яйця. Спасибі за розуміння і хазарам, і варягам.

Повернемося до моменту, пов’язаного з “острастками”. Михаель Харитон ненав’язливо переконує, що хазари просто-таки змушені вдатися до періодичних набігів на полян. Упереджувальні, так би мовити, дії. А ось інший авторитет, прибічник російської імперської концепції, твердить протилежне: “...отмстить неразумным хазарам. Их села и нивы за буйный набег обрек он мечам и пожарам». Усі, звичайно, здогадалися, хто є носієм ще одної історичної правди. Нам же цікаво, хто в цьому причинно-наслідковому ланцюгу першим сказав “няв”. Якщо наші пращури, то вони були діяльними, активними людьми, котрі невтомно відстоювали своє місце під сонцем, заповідаючи дух пасіонарності (за Гумільовим) і нащадкам. Тобто, нам. Якщо ж першими почали хазари, то вони постають банальними грабіжниками. Ні перше, ні друге не лягає на душу “Алефу”. Тому так обтічно заторкнутий слизький сюжет.

Можливо, все, що в світі робиться, диктується правилами “старшого брата”? І ми присутні у часі, коли один “старший брат” трохи відступив від своїх позицій. Тоді інший постає на святе місце, яке (відомо ж!) порожнім не буває.

Якщо так, то варто детальніше познайомитися з “Правдой о Хазарском каганате”. Треба сказати, що інтрига починається із врубки, яка передує статті: “Об этом народе написано много книг, опубликовано огромное число научных работ, однако сохранившиеся источники той эпохи крайне скудны, а археологические поиски не дали ощутимых результатов”. Проста людська цікавість запитує, чому так багато писанини, коли писати, власне, немає про що? Погодьтеся, що з’являються думки про занадто творчий підхід до теми.

Дивним видається пасаж: “Надо полагать, что хазары рассматривали Русь как своеобразный заслон, прикрывающий их от ударов агрессивных стран Западной Европы”. Загальновідомо, що у VIII-IX століттях у Європі ще не склалися достатньо сильні централізовані держави, небезпечні для далекої Хазарії. Якщо мати на увазі болгар, угрів – то припущення не в’яжеться до купи, бо кількома абзацами вище М.Харитон заявив, що вони витиснуті хазарами за Дунай. Візантія також позбулася степового Криму і Тамані під натиском каганату.

Звідки ж недогляд з агресивною Європою? Може, автор переплутав тодішні реалії із сьогоднішніми?! Але антитерористична активність Європи сьогодні вітається усім прогресивним людством і Міхаелем Харитоном зокрема. Відповідь, надіємося, знайдуть самі читачі.

.

Цитуємо “Алеф” далі: “В VII веке над Северным Причерноморьем нависла страшная угроза. Арабские всадники, покорив Персию и Афганистан, вступили в Западный Китай . В своем триумфальном продвижении они захватили Кавказ, но столкнулись с хазарами. В результате тяжелых боев хазарским воинам удалось остановить продвижение захватчиков”.

Ну що можна додати до висловленої “Алефом” тези про доблесних хазарів, котрі грудьми закрили дорогу слугам Аллаха до панування над слов’янами? Хіба тільки те, що писав хазарський каган Йосиф у середині Х століття в Іспанію до кордовського еміра. Цитуємо: “Я охороняю устя Волги і не пускаю русів, які приходять на кораблях у Каспій, аби нападати на ізмаїлтян. Я веду з ними безкінечну війну без перепочинку, бо інакше вони розорять всю вашу країну аж до Багдаду.” Зрозуміло, що каган набивав собі ціну, як, зрештою, й пізніші менеджери, але вже іншим покупцям.

Про цей період пише науковець С.Плетньова у монографії “Хазары”. Шістсот пятдесят четвертого року почалася масштабна війна арабів з народами Кавказу. Полководці ібн-Маслама, ар-Рахман підкорили вірмен, грузинів, аланів, албанців і через Дар’ялську ущелину та Дербентські Залізні ворота проникли на хазарську територію. Арабський правитель Огбай у 692 році провів крупнішу експедицію. У 713, 727 роках Маслама знову вторгнувся до сусідів. Кілька великих походів здійснив удатний воєначальник Джеррах, захопивши і взявши контрибуцію з головних міст Беленджера та Семендера. Погромлені перенесли столицю із Семендера до Ітілю, заховавшись серед безкрайніх комишів Волзької дельти. Не без того, що хазари виходили на переможну стежку в окремих епізодах. Так було в 721 та 730 роках. Але стратегічною ініціативою безроздільно володів Арабський халіфат. Усі крапки над “і” поставив у 735 році найвідоміший арабський войовник того часу Мерван. Він ударом вздовж Каспійського узбережжя та Волги, мов ніж масло, розтяв тіло каганату навпіл, досягши, як дослідив Л.Гумільов, меж сучасного Саратова і безборонно повернувся додому. Каган запросив миру, готовий був прийняти Коран, заплатив величезний викуп. Невідомо, чим би завершилася арабська епопея, якби у халіфаті не розгорілися внутрішні усобиці, які скінчилися зміною династії Омейядів династією Аббасидів. Отже роздуми: “И кто знает, вполне возможно, что на Днепре стояли бы арабские гарнизоны и вряд ли Киевская Русь могла бы развернуться в могущественное государство под игом иноземных завоевателей” носять ознаки альтернативної історії. Щось на зразок “Дефіляди в Москві” Вадима Кожелянка, де ОУН-УПА сьомого листопада 1941 року проводить у переможеній столиці військовий парад, потіснивши заодно і німців. Цей стиль називається фентезі. А з іншого боку, яка різниця Києву, чиї – арабські чи хазарські – гарнізони стоять на Дніпрі? Йому однаково не потрібні ні ті, ні ті. Тому й пішов князь Святослав 964 року на Хазарію, повторивши похід Мервана у зворотньому напрямку.

Наводимо тлумачення з цього приводу в “Алефі”: “Вряд ли в Киевской Руси понимали, насколько был выгоден долгосрочный дружеский союз с восточными соседями. В конце Х века киевский князь Святослав, жестокий и решительный военачальник, нанес хазарам тяжелое поражение, взял приступом и разрушил столицу Итиль. Одной из главных причин разгрома явилась потеря хазарами части территорий: поднялся уровень Каспия и разлившиеся воды затопили плодородные поля и пастбища. Стихия нанесла огромный урон земледелию, скотоводству, что привело к нехватке съестных припасов, а хазарское войско лишилось множества боевых коней.”

А ось Лев Гумільов у книзі «Открытие Хазарии» переконаний, що Святославів похід був добре продуманий в стратегічному розумінні. Далекоглядна політика першого князя місцевих коренів передбачала вихід рідної держави у перші ряди, що, зрештою, і трапилося. Молодий князь відмовився від ролі данника, як практикували варязькі конунги, за сумісництвом київські князі, Олег та Ігор. Його дружина, набрана із корінних мешканців, вихована в патріотичному дусі, професійно навчена, стала ядром національного руху в державі, до цього загнаній в глухий кут історії.

Борис Рибаков вважав, що відстала, замкнена на панівній верхівці Хазарія не життєспроможна. Отже її загибель – на її власній совісті.

Знову цитуємо “Правду о Хазарском каганате”: “Это невероятно! В глухое средневековье, в период всеобщей ненависти и преследования лишенных своего национального очага евреев, рождается страна, принимающая иудаизм, ведущая официальную документацию на иврите (чи вже склався він на той час? — авт.) и осуществляющая интенсивную переписку с еврейскими общинами Испании и Багдада”.

Заглянемо в “Учебник еврейской истории для школы и самообразования” С.М.Дубнова, виданий у С.-Петербурзі 1911 року 4-им виданням.

“Римская империя всегда давала приют в своих владениях еврейским переселенцам. ...Благосостояние евреев в Италии возросло с тех пор, как эта страна вошла в состав западно-еврейской империи Карла Великого (VIII-IX в.). ...Большие еврейские общины существовали в итальянских городах Риме, Венеции, Неаполе, на острове Сицилии. В Риме католические папы относились к ним терпимо, а некоторые даже покровительствовали. ...Потомок одной еврейской семьи, принявшей христианство, сделался позже папой римским под именем Анаклета II.

...Положение евреев в Византийской империи было хуже, чем в Италии. ...Иногда их насильственно обращали в христианство. ...Такие ужасные гонения, были сравнительно редки. В более спокойные времена византийские евреи играли очень важную роль в хозяйственной жизни страны.

...Вступив в управление Испанией, арабские халифы представили евреям полную свободу вероисповедания и внутреннее самоуправление.

...В IV-V веках христианской веры еврейские колонии встречаются в Марселе, Орлеане, Клермоне, Париже, Кельне. Везде евреи пользовались правами «римских граждан» и мирно уживались с туземцами.

...Наиболее благоустроенные колонии Германии находились в городах Эльзаса, Лотарингии и прирейнских областей. Здесь возникли талмудические школы.

...На Руси установилось такое же отношение к еврейству, как в Византии.

...Движение евреев в Польщу усилилось с конца Х века, когда польский народ принял христианство и тем связал себя с западной католической церковью и западными народами, среди которых евреи жили в значительном числе.

Не можна, на нашу думку, не співчувати будь-якому народові у його митарствах. Багато було таких упродовж тисячоліть, про кого вітер і пам’ять розвіяв. Про тих самих тиверців, уличів ми багато знаємо? Про своїх, іншими словами. А чим нам ближчі обри, сармати, хазари?

З іншого боку, наведена вище довга цитата з єврейського підручника не драматизує становища світового єврейства. Його доля зовсім не виглядає трагічнішою, ніж інших етносів, у котрих траплялися як темні, так і світлі смуги. Міхаель Харитон в “Алефі” ж видався нам більше залюбленим у Хазарію, ніж академіки Д.Ліхачов з Б.Рибаковим та цитований тут Л.Гумільов.

А що вже казати про Дугласа Ріда (“Спор о Сионе”), Павла Штепу (“Мафія”), котрі теж цікавилися цією темою.

А нам – прочитати усіх і, як говорив український класик, “своє робить”.

Архів "ВГ-Історія (до ХХ століття)"

 18.11.05, 14:37 Німе тисячоліття заговорило
 24.06.05, 14:55 Родовід. Лицарського чину чоловік
 17.06.05, 14:10 Родовід. Чи досить жінці п'яти років, щоб її полюбили?
 27.05.05, 13:23 Родовід. Світ князів Глинських
 31.08.04, 13:31 Кіровограду — 250. Кіровоградська Одеса
 30.08.04, 14:23 Зустрічі цивілізацій. Північне Причорномор'є
 16.08.04, 15:51 Археологічні знахідки. А тепер — човен
 02.07.04, 13:09 Сенсаційне відкриття. Візок Бронзового віку
 08.04.04, 17:04 Перейменування Кіровограда. Відповідаємо Юрію Матівосу: "Єлисавета — наша свята!"
 08.04.04, 17:03 Українське козацтво Буго-Гардівська Паланка за історичну правду!
 08.04.04, 16:14 Мамай. Чотири битви
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 09.02.04, 18:34 Звеличені вигадками. Ворскала. Тетянин день
 23.12.03, 15:35 Дещо з історії про податки
 28.10.03, 17:37 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 3
 22.09.03, 16:46 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 2
 17.09.03, 11:58 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 1
 09.09.03, 14:26 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 2
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 01.09.03, 16:45 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 1
 01.09.03, 16:25 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ПЕРША. Неказкова країна Лебедія. Частина 2
 19.08.03, 16:49 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ПЕРША. Неказкова країна Лебедія. Частина 1
 12.08.03, 20:23 До 250-річчя Кіровограда. А показати є що! І одеситам, і навіть парижанам
 08.08.03, 18:02 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. СЛОВО ВІД АВТОРА
 23.06.03, 14:20 Олександр Назаренко. Українські зорі над євразійським хутором...
 29.12.02, 16:18 Звідки ж ця краса?
 16.12.02, 13:47 Перлина нашої історії
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 27.11.02, 13:32 Кіровограду - 250. Щедроти міських благодійників. Хто прийме від них естафету? Частина 2
 26.11.02, 09:17 Кіровограду - 250. Щедроти міських благодійників. Хто прийме від них естафету? Частина 1
 12.11.02, 16:02 Географічний центр України. "Добро і велич воєдино сплелися в імені твоїм"
 09.11.02, 11:37 9 листопада - День української писемності. Преподобний Нестор-літописець
 04.11.02, 16:54 Кіровограду - 250. Перший цукровар України
 16.10.02, 15:08 Кіровограду - 250. Коріння добра родини Журавських
 15.10.02, 11:40 У глибину віків. Де народився Гомер?
 14.10.02, 13:24 У глибину віків. Куди веде "тропа Трояна"
 08.10.02, 12:36 „Перший український діяч у Єлисаветграді..."
 16.09.02, 15:39 Він дбав про бідняків (Савелій Остроухов)
 16.09.02, 15:27 У глибину віків. Відкриття Вікентія Хвойки
 09.09.02, 14:31 Кіровограду - 250. Добротворці з родини макеєвих
 30.08.02, 18:16 У глибину віків. Трояни. Помилка Генріха Шлімана
 26.08.02, 16:34 У глибину віків. Фенікс воскресає вдома
 16.08.02, 17:25 Кіровограду - 250. Новокозачин - козацька слобода
 13.08.02, 13:12 Кіровограду - 250. Так народжувалося світло
 04.08.02, 17:18 Кіровограду - 250. Історія без вигадок і казок
 21.07.02, 14:08 Геральдичний вінок степової України
 05.07.02, 12:47 Де та Умань і що нам від того, що вона є?
 25.02.02, 19:23 Від "Ілюзіону" - до класичного танцю
 03.02.02, 13:56 Озирнися і побачиш вічність
 31.12.01, 16:48 Новорічна символіка
 17.11.01, 14:33 Із записника архіваріуса. Автографи коронованих осіб
 17.11.01, 14:29 За розпорядженням генерала Кутузова

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!