ІСТОРІЯ до ХХ ст.

ЗУСТРІЧІ ЦИВІЛІЗАЦІЙ. ПІВНІЧНЕ ПРИЧОРНОМОР'Є

Леонід БАГАЦЬКИЙ, Vechirka.uafor.net
30.08.2004, 14:23

1. ЧОРНИМ ШЛЯХОМ

З давніх-давен Північне Причорномор'я стало перехрестям усіх доріг. Степові гони сприяли становленню вільного, непокірного характеру тих, хто тут проживав. Хай то будуть скити чи сармати, готи чи гунни. Але хто б не приходив сюди або відходив, все одно на всі часи зберігався етнос, який ніс землеробський ухил у господарюванні. Древні історики зберегли згадки про якихось скитів-орачів та скитів-землеробів, про могутніх антів, пізніших полян, уличів, тиверців. Таку ж потребу працювати на землі несуть і сьогоднішні українці.

Залежно від обставин, землероби то виходили у безпечні місця, то поверталися у гомінкий, але такий багатий степ. Човниковий рух ішов у напрямі південь-північ і схід-захід. Природним дороговказом у цьому русі був Дніпро і поперечний йому Чорний шлях, який витоптався, думається, ще в ті легендарні віки.

Чорний шлях біг вододілами і по Кіровоградщині, оминаючи ріки. Лише зрідка пересікав їх, як, скажімо, біля Торговиці. Очевидно, готи прийшли від Балтійського моря до Карпат і по Чорному шляху у Причорномор'я. Тут вони розбили антів з їхнім князем Божем. А Божем його звали тому, що жив на річці Бог (Буг), тобто в наших краях. І руські галицькі князі прямували на Хортицю теж Чорним шляхом і потім на печально знамениту Калку в 1225 році. "А галичани і волинці, кожен зі своїми князями... прийшли кіньми..." — повідомляє літопис Руський, бо кудою ж іще вони могли прийти? Вже тоді слід шукати часи заснування Торговиці на Чорному шляху при переправі через Синюху. Протоптаними путями вів полки Великий князь литовський Ольгерд з Волині до Синіх Вод, щоб розбити монголів на їхніх берегах. Битва, яка відбулася, поклала край монгольському господарюванню.

Куликовська битва, повністю зкалькована із Синьоводської, така ж за масштабами, але пізніша в часі, не вирішила поставлених проблем. Ще сто років по тому Москва платила данину Орді. Отже, на Кіровоградщині відбулось одне з найбільших бойовищ середньовіччя. А трохи східніше розгорілась так звана битва на Білобережжі.

Чи густо де про те написано?

Та не тільки війська ходили Чорним шляхом, а й безліч простого люду у пошуках кращого життя і волі. Якнайкраще зрозумів прагнення українського населення в освоєнні степу наступник Ольгерда Вітовт. Він відбув кілька походів, поставив порубіжні замки, як, наприклад, на тому ж Білобережжі (район сучасного Світловодська) і на Гебердієвому розі (сучасне село Деріївка Онуфріївського району), посадив намісників.

Пізніше, коли руки властей уже не доходили до далеких окраїн, почалась народна колонізація степу. Багато хто виходив на промисли, не тільки мисливські чи рибальські, а й розбійні.

"Геть далеко на схід і південь, у саме сусідство татарських кочовищ, тягнулись ті невичерпно багаті безкраї "уходи", де промишляли всякі "уходники", не знаючи над собою нічиєї влади, не маючи нікого над собою, крім гарячого полудневого неба, а навколо себе — розкішного степу...". Так поетично оповідав про початки козаччини Михайло Грушевський.

Перші уходники досить швидко зрозуміли, що вигідніше промисел чинити гуртом. Збиті таким чином об'єднання осягнули, що треба мати і бази для житла, схову добутого і т.п. Тоді й з'явились українські тимчасові поселення, що згодом стали прозиватись січі. Особливо уходники уподобали острови на Дніпрі за порогами. Пізніше вони придбали ймення "козаки запорозькі". Організаційно козацтво теж видозмінюється. Раніше вони обов'язково повертались у свої домівки на теренах власне України (Преслав Лянцкоронський, Остап Дашкович, Претвич). Пізніші козаки часом не повертаються до своїх осель, а йдуть у будь-яке місто або й зовсім залишаються на січі. (Дмитро Байда-Вишневецький, Богдан Ружинський).

Прості козаки осідали недалеко від січей і зимували там у землянках, бордюгах, зимівниках, хуторах. Багато хто, побудувавшись, заводив сім'ю. То тут, то там піднімались дими над оселями. Заводились господарства, переважно натуральні. А десь через п'ятдесят-сто років землі кількох теперішніх областей, включаючи Кіровоградську, обсадовились селами. Таким чином колись незайнята земля обживалась і Чорний шлях грав не останню роль у спрямуванні потоку переселенців.

На підставі сказаного можна твердити, що Чорний шлях сформувався в становий хребет Правобережжя, захоплюючи все нові й нові території в свою орбіту, особливо коли з'явились відгалуження від нього, як, наприклад, Кучманський шлях.

2. НА КУЧМАНІ

Трохи про Кучманську гілку Чорного шляху. Вона знала майже всіх видатних людей середньовічної України, бо на ній діяли в молдавських акціях і Дмитро Вишневецький, і Яків Шах, і Наливайко, і Тиміш Хмельницький. Багато білих плям залишилось на карті Кучмані. Досить згадати скіфський ритуальний котел десь на просторах між Великою Виссю та Інгулом. Це, так би мовити, легендарна історія. Дуже мало знаємо про печенігів, половців у наших краях. А вони ж проживали тут. Перебування Северина Наливайка на Кучмані, деталі зносин із запорожцями хоч і наближені до нас у часі, теж не висвітлені належним чином.

Часи визвольної війни вимагають нетенденційного підходу. Періоди Нової Сербії і Гайдамаччини також необхідно переосмислити, щоб відійти від певного пієтиту, що супроводжує їх аж до сьогоднішнього дня.

Політична історія пов'язує з місцевістю, де в Інгул впадають Аджамка, Сугоклея, Грузька і ще з півтора десятка дрібніших річок, багато подій, найбільше за розквіту козаччини. Унікальна місцина, багата на прісні води і пасовища, здавна облюбовувалась як для монгольських стійбищ, так і козацьких таборів. Згадаємо хоча б лист отамана Самійла Кішки, писаний з Білобережжя "шість миль нижче Черкас". У тому ж листі є посилання, що з Канева до Кам'янця 50 миль. Отже, з циркулем у руках визначаємо, що Білобережжя знаходиться саме біля Світловодська.

Звитяжний Іван Сірко полюбляв базуватись при розгалуженні Чорного шляху у Кучманський. Неподалік знаходилась Торговиця, де тривалий час Іван Дмитрович мав свою ставку. В Чорному лісі він тримав пасіку.

Взагалі з іменем цього маршала від бога, а не ласки якогось можновладця, Кучмань зв'язана настільки тісно, що навіть здається іноді його батьківщиною.

Інтереси іншого визначного діяча Руїни Петра Дорошенка сягали описуваних місць. Адже створення ним Торговицького полку опиралось на тутешню людність. Через Кучмань Дорошенко відправив до Криму свого посланця Івана Мазепу. В районі теперішнього Кіровограда той був затриманий запорожцями. Очевидно, саме тоді започаткувалась Кущівка на Інгулі, про яку ще не знали дорошенківці. Та сама Кущівка, вихідці якої склали на Січі Кущівський курінь. Відбулась подія 1674 р. Через кілька десятиліть той же Мазепа, тікаючи після Полтави, знову перейшов Інгул в с.Піски (теперішній куток Лелеківки у Кіровограді). Між двома подіями пролягла вся блискуча кар'єра гетьмана.

3. БУЗЬКИЙ ГАРД

За "Історією" С.Мишецького, запорозька людність поділялась на тридцять вісім куренів. Курені створювались за земляцьким принципом і називались за тією місцевістю, звідки походила основна маса їх козацтва. Виявляється, Кущівський (Кущівка в Кіровограді), Кисляківський (Захарівка під Новоукраїнкою), Кальниболоцький, Крилівський курені мають безпосереднє відношення до Кіровоградщини. Землі Запорозьких вольностей на початку козацького руху не ділилися, а вважалися власністю всього Коша. А пізніше, коли значно збільшилось населення краю, було введено територіальний поділ. Це приписується 1734 року. Паланкове межування провелось як дія проти все зростаючої експансійної загрози від Російської імперії. Запорозька верхівка робила кроки для утворення своєї козацької держави як на дипломатичному прузі, так і на господарському, прекрасно розуміючи, що на військовому рівні протистояти немає ні сил, ні ресурсів. Крім того, Росія тоді досягла найвищої своєї могутності. Запорожжя і Гетьманщина повільно, але невпинно підпадали під монаршу руку. Отже, слід сприймати утворення восьми паланок, в тому числі і Буго-Гардівської, саме в ракурсі закладення підвалин державності. Кожна паланка керувалась виборним полковником і старшиною, які зосередили на місцях адміністративну, військову і судову владу. Виходячи з виборності, твердимо, що державність на Запорожжі творилась представницько-республіканським способом.

Буго-Гардівська паланка займала центральну частину Кіровоградщини від Синюхи і Бугу — до Інгульця. На півночі вона межувала по Великій Висі і Тясмину з Київщиною, що підпорядковувалась тоді Польщі. Росія постійно урізала козацькі володіння. Найпоказовішими є процеси творення переселенських колоніальних структур, таких, як Нова Сербія і Новослобідський козачий полк. Кращі землі Буго-Гардівської паланки надавались чужакам після зігнання корінних жителів. Навіть назви сіл часто-густо мінялись на нові. Прикладом буде перейменування Ольховатки на Панчеве, Нестерівки — Варшацом, Степівки — Шолмошем, Андрусівки — Чонградом, Плахтіївки — Зимунем. Про це йдеться в "Трудах херсонского губерн-ского статистичного комитета". Як бачимо, вже тоді проводилось масштабне відчуження українського народу від своєї історії, звичаїв, мови. Адміністративним центром Буго-Гардівської паланки став Гард у місці впадіння Синюхи у Буг. Це не було місто у звичному розумінні слова. Воно не мало обивателів, а знаходились тут лише паланкова адміністрація, військова залога, митниця та наймані робітники риболовецьких і рибообробних артілей. На Бузі утворився осередок з капіталістичними виробничими відносинами чи не найраніше в Україні, ще задовго до виникнення самого Гарду. Карта Гарду є в "материалах для географии и статистики России, собранных офицерами Генштаба. Херсон-ская губерния".

Зручне острівне положення давало змогу перегороджувати ріку і, вважай, голими руками вибирати рибу, що аж кишіла у воді.

Незважаючи на порівняну невхоженість земель, паланка досить густо заселилась людом. Певне уявлення про населені пункти в краї дає приведена у "ВГ" №35 (від 27.08.04) карта. Відмічені села виникли в першій половині ХVІІІ сторіччя при осідку запорозьких козаків, тобто багато раніше від широкого проникнення Росії у ці степи.

Із зазначених Д.І.Яворницьким, вкажемо на поселення Соколи (на Мертвоводі), Вербове (Вербівка Новоукраїнського району), Громоклею (Веселівка Бобринецького), Вовкове (Вовча Балка Вільшанського), Тарасівка і Біленьке (Войнівка Олександрійського).

Інші пункти взяті з "Історії міст і сіл УРСР".

Ось такі невеликі нотатки стосовно трьох періодів становлення козацького краю як державного утворення. Скільки б нез'ясованого не відкривалось, ясно одне: не можна відлучати історію від джерел, умисно починаючи чи закінчуючи її з кон'юнктурних міркувань. Досі безапеляційно твердилось, що розквіт краю почався тільки з приходом вельможних князів та графів Ромодановського, Василя Голіцина, Мініха, Потьомкіна. Ніби до них не існувало Хаджибея, Очакова, Білгорода, Гарда, Крилова, Торговиці. Ніби не було малої Сіркової Січі на бузькому острові Андріївському, а велика Січ — це, в їхніх очах, тільки кубло розбійників. Ніби татари не володіли Кримом більше трьох сторіч до вказаних "цивілізаторів". Адже ті полководці, як не метикуй, втілювали політику завойовника, а не благодійника.

То хай же нам відкриються очі.

Архів "ВГ-Історія (до ХХ століття)"

 18.11.05, 14:37 Німе тисячоліття заговорило
 24.06.05, 14:55 Родовід. Лицарського чину чоловік
 17.06.05, 14:10 Родовід. Чи досить жінці п'яти років, щоб її полюбили?
 27.05.05, 13:23 Родовід. Світ князів Глинських
 31.08.04, 13:31 Кіровограду — 250. Кіровоградська Одеса
 30.08.04, 14:23 Зустрічі цивілізацій. Північне Причорномор'є
 16.08.04, 15:51 Археологічні знахідки. А тепер — човен
 02.07.04, 13:09 Сенсаційне відкриття. Візок Бронзового віку
 08.04.04, 17:04 Перейменування Кіровограда. Відповідаємо Юрію Матівосу: "Єлисавета — наша свята!"
 08.04.04, 17:03 Українське козацтво Буго-Гардівська Паланка за історичну правду!
 08.04.04, 16:14 Мамай. Чотири битви
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 09.02.04, 18:34 Звеличені вигадками. Ворскала. Тетянин день
 23.12.03, 15:35 Дещо з історії про податки
 28.10.03, 17:37 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 3
 22.09.03, 16:46 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 2
 17.09.03, 11:58 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 1
 09.09.03, 14:26 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 2
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 01.09.03, 16:45 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 1
 01.09.03, 16:25 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ПЕРША. Неказкова країна Лебедія. Частина 2
 19.08.03, 16:49 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ПЕРША. Неказкова країна Лебедія. Частина 1
 12.08.03, 20:23 До 250-річчя Кіровограда. А показати є що! І одеситам, і навіть парижанам
 08.08.03, 18:02 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. СЛОВО ВІД АВТОРА
 23.06.03, 14:20 Олександр Назаренко. Українські зорі над євразійським хутором...
 29.12.02, 16:18 Звідки ж ця краса?
 16.12.02, 13:47 Перлина нашої історії
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 27.11.02, 13:32 Кіровограду - 250. Щедроти міських благодійників. Хто прийме від них естафету? Частина 2
 26.11.02, 09:17 Кіровограду - 250. Щедроти міських благодійників. Хто прийме від них естафету? Частина 1
 12.11.02, 16:02 Географічний центр України. "Добро і велич воєдино сплелися в імені твоїм"
 09.11.02, 11:37 9 листопада - День української писемності. Преподобний Нестор-літописець
 04.11.02, 16:54 Кіровограду - 250. Перший цукровар України
 16.10.02, 15:08 Кіровограду - 250. Коріння добра родини Журавських
 15.10.02, 11:40 У глибину віків. Де народився Гомер?
 14.10.02, 13:24 У глибину віків. Куди веде "тропа Трояна"
 08.10.02, 12:36 „Перший український діяч у Єлисаветграді..."
 16.09.02, 15:39 Він дбав про бідняків (Савелій Остроухов)
 16.09.02, 15:27 У глибину віків. Відкриття Вікентія Хвойки
 09.09.02, 14:31 Кіровограду - 250. Добротворці з родини макеєвих
 30.08.02, 18:16 У глибину віків. Трояни. Помилка Генріха Шлімана
 26.08.02, 16:34 У глибину віків. Фенікс воскресає вдома
 16.08.02, 17:25 Кіровограду - 250. Новокозачин - козацька слобода
 13.08.02, 13:12 Кіровограду - 250. Так народжувалося світло
 04.08.02, 17:18 Кіровограду - 250. Історія без вигадок і казок
 21.07.02, 14:08 Геральдичний вінок степової України
 05.07.02, 12:47 Де та Умань і що нам від того, що вона є?
 25.02.02, 19:23 Від "Ілюзіону" - до класичного танцю
 03.02.02, 13:56 Озирнися і побачиш вічність
 31.12.01, 16:48 Новорічна символіка
 17.11.01, 14:33 Із записника архіваріуса. Автографи коронованих осіб
 17.11.01, 14:29 За розпорядженням генерала Кутузова

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!