ІСТОРІЯ до ХХ ст.

СВІТ КНЯЗІВ ГЛИНСЬКИХ

Великий князь Литовський Олександр Леонід БАГАЦЬКИЙ, Vechirka.uafor.net
27.05.2005, 13:23

Якось від шанованого чоловіка почув, що він знайомий із нащадком відомого українського князівського роду Глинських. Так це чи ні, пересвідчитися не вдалося через безліч причин об'єктивного і суб'єктивного характеру. З одного боку, тема цікава тим, що цей рід зароджувався і розцвітав у середньому Подніпров'ї, себто, дотикаючись до території нашого краю. З іншого — загальновизнано, ніби майже вся княжа верства середньовічної України давно щезла з громадського і політичного життя.

...Коли внук відомого "хана" Мамая Лекса (інтерпретація імені Олександр) подався під владну руку Великого князя Литовського Вітовта, то куди ж його посадив би могутній правитель, як не в благодатні місця південної Київщини та Полтавщини? Тобто, в небезпечне порубіжжя із завжди вируючим Степом. Литва завжди опиралася на місцеву людність у вирішенні своїх стратегічних завдань, а тут кипчацькі виходці майже дома — в Лісостепу. Земля обітована — називали ці обшири пізніші козаки, про яких так колоритно розповів Дмитро Яворницький.

Багаті води Орелі, Самари, Ворскли, Інгулу, Інгульця та Південного Бугу, не кажучи вже про Дніпро, дарували в надлишку рибу, водоплавну птицю. Пущі Холодного Яру та Чорнолісся — звіра, будівельну і паливну деревину, борть. А численні балки — розкішні пасовища та ґрунти, які лише чекали дбайливих людських рук. Той же Яворницький метафоризував: "Увіткни сьогодні в землю дишло — завтра гілля пустить". Знав мудрий Вітовт, що за такі багатства поселенці будуть горою стояти. Тому й обмережив свої володіння укріпленими замками, в одному з яких — Гебердієвому Розі — посадив згаданого Мамаєвича Лексу, котрий управляв жалуваного даниною аж до смерті 1387 року.

Місцевість мала безліч виходів на поверхню різних глин, то й малася тут маса урочищ, які дали назви багатьом поселенням, що притулилися поблизу. Це Глинськ, Глиняне, Глинище тощо. Та й ширше давнє означення тих угідь — Білобережжя, — підтверджує сказане. Отже уже син Лекси Іван став першим князем Глинським, як власник кількох містечок під назвою Глинськ, розташованих у цих краях. Проте не виключено, що рід виділявся смаглявістю і тому отримав саме таке прізвисько, а вогнища осідку його одержали найменування вже за власником. Але як би там не було, фамілія почалася із князя Івана — правнука Мамая і ханівни Чингісханових коренів Бердибеківни.

Родоначальник Глинських народився орієнтовно в 1375 році, в 90-ті одружився з княжною Анастасією Данилівною із дому Острозьких. Вони дали трьох синів — Бориса, Федора і Семена, котрі започаткували три галузки роду Глинських: Дашковичів, Домонтовичів, Путивльських — і залишили помітний слід в історії України та інших держав. Можливо, сім'я мала і дочок, але жіноча лінія не залишила згадок в документальних джерелах.

Князь Іван помер, або, швидше, поліг у великій битві 1399 року при гирлі Ворскли, напроти Гебердієвого Рогу (сучасне село Деріївка на Дніпрі). Виходить, що яро обороняв родинні отчини від зазіхань ласих до чужого. Як відомо, Вітовт Литовський зазнав тут розгрому від татарського воєначальника Едигея. У битві загинув цвіт литовського лицарства.

Стародавні хроніки зафіксували понад шістдесят представників розгалуженого клану. Кожен із них так чи інакше відмітився документально, але кілька особистостей склали, так би мовити, дошку пошани на загальному тлі. Насамперед це ті, хто спромігся до урядових кар'єр: Григорій Борисович Глинський — овруцький намісник у 1496-1503 роках; Іван Борисович Глинський-Великий — чернігівський намісник (1490-1496); Іван Львович Глинський-Мамай — київський воєвода (1505-1507); Василь Дашкович — черкаський намісник (1504-1507); Богдан Федорович Глинський — путивльський, а перед цим черкаський намісник Великого князя Литовського.

Чільне місце серед родичів посів Михайло Львович Глинський. Народився не раніше 1470 року, бо імператор Священної Римської імперії Максиміліан І (1459-1515) називав його своїм вихованцем. А для цього між ними повинен бути хоча б десятилітній віковий рубіж. Досить юним князь Михайло поїхав на Захід по науку. Його батько, Лев Борисович Глинський-Сліпий, не скупився на освіту молодшому синові, намагався через верхівку Великого князівства Литовського ввести парубка до елітних верств Європи. Потуги увінчалися успіхом. Молодого княжича визнали австрійські придворні кола. Курси військової справи, юриспруденції, етики, філософії, історії, мов губка, увібрала зацікавлена пам'ять. Максиміліан мав підстави пишатися успіхами свого протеже. Якийсь час Михайло вдосконалював набуте у Дрездені в саксонського курфюрста Альбрехта. Закордонна служба змусила відвідати Голландію, Іспанію, Італію. І всюди знаходилася пожива для розуму.

У цей час, 1492 року, Великим князем Литовським стає Олександр Ягелон. Князівство переживає важкі часи. Войовнича Москва по крихті, але безперервно відкушує територію, шматок за шматком, озброївшись великодержавними ідеологемами типу: "Москва — третій Рим", "Москва — збирач усіх Руських земель" тощо. Фундатор московського імперського мислення Іван ІІІ не соромиться спекулювати релігійними почуттями як своїх, так і чужих підданих. Навіть родинні зв'язки й обов'язки кладе на олтар експансійного руху Москви, видавши доньку Олену за Олександра Литовського. Шлюб, за задумом східного політика, повинен ще більше розколоти суспільство стратегічного противника, допомогти перебрати важелі управління до своїх рук.

Недавно виникле з допомогою Литви Кримське ханство змінює орієнтацію політичних уподобань у бік могутньої Османської імперії. По Україні розбишакують ординські загони. Мало не щорічний величезний ясир знелюднює південні землі Великого князівства Литовського.

Опинившись у загрозливому становищі, Олександр почав гарячково шукати вихід. Одним із напрямків його потугів стало насичення владної команди молодим, енергійним, освіченим, у чомусь навіть авантюрним елементом. Михайло Глинський якнайкраще відповідав потребам великокнязівської влади. Досить швидко із середини 1490-х років він стає одним із чільних політиків ВКЛ. Тобто, прийшовся до двору. Часто очолює литовське військо у різних збройних кампаніях.

Князь Михайло досягає уряду "маршалка дворного" — міністра двору і начальника двірської гвардії.

(Ну як тут, скажіть, не угледіти паралель між сучасними ДУСею, СБУ та Міністерством оборони, поєднаними в одній особі?).

До того ж, без огляду на європейський лоск та католицьке віросповідання, Глинський залишався вірним українству. Тож не дивно, що українська партія побачила в нім свого вождя — талановитого, впливового, певного. Молодий урядовець також опирається на земляків, а найперше, на численних родичів та свояків. Українська складова Великого князівства Литовського вхопила ковток свіжого повітря.

Блискуча кар'єра Глинського і його українофільство розворушили заздрість та політичний спротив старшого литовського панства. Доходило до замахів на життя князя Михайла. Але навіть відверті вороги змушені були оцінювати його за заслугами: "Князь Глинський — чоловік сміливий, визначних здібностей, тілом кріпкий, а в небезпеках відважний, великих можливостей і високої вдачі людина".

Ненавиділи, однак поважали!

Напруга лопнула враз. Майже одночасно помирають доброзичливець Михайлів Олександр Литовський та його антагоніст Іван ІІІ. Престолами Литви і Москви опановують відповідно Жиґмонт та Василій ІІІ. Стосунки з новим Великим князем Литовським, нацькованим ворогами, не склалися, і Глинський зважується на виступ під українськими гаслами. Він зноситься з Москвою і закликає її на поміч. Берестейщина, Житомирщина, Київщина, деякі інші області охоплені заворушеннями. Князь Михайло сватається до вдови князя Семена Слуцького Анастасії, щоб закріпити династичні права на Київ, але невдало. До того ж вичерпався матеріальний ресурс. Населення, почуваючись економічно неуярмленим, повелося помірковано. Повстання захлинулося, кампанія відокремлення від Литви, почавшись восени 1507 року, через рік закінчилося виїздом майже всього роду Глинських з масою однодумців до східного правителя. Тоді покинули рідні терени князі Друцькі, Одинцевичі, Жижемські; панство — Козловські, Дрожджі, Хребтовичі, Іващенцевичі, Єльці, Келбовські.

Напрошується ще одна паралель.

Як завжди, внутрішні конфлікти у будь-якій країні радо сприймаються експансіоністами із-за рубежа, які з готовністю встряють, де смаленим пахне, для розширення найменших щілин у державному моноліті сусіда. Період, про який мовиться, не став винятком. Відслідкувавши сепаратистські устремління Глинських, Москва вмить запропонувала незадоволеним пряника у вигляді Смоленщини. Мовляв, усе вам буде, чого забажаєте, якщо підете в наші братські обійми. Долучила до конкретних обіцянок загальні цяцянки про слов'янську єдність та спільну православну віру. І Михайло Глинський із соратниками купився. Це була перша, але, на жаль, не остання фатальна помилка українського політикуму в стосунках із москалями. Смоленщину князь Михайло не одержав, а натомість загримів за в'язничні мури, де й марнував віку аж до заміжжя своєї шістнадцятилітньої племінниці Олени Василівни. Молода княжна майже одночасно повторила долю своєї ровесниці Роксолани, правда, на московський штиб і набагато трагічніше, ставши Великою княгинею Московською. Зрештою підкорила найвищий державний щабель, чого ніколи не мала Роксолана.

Отож, князь Михайло ще повернувся у велику державну діяльність. Пережив Василя ІІІ, але потрапив у немилість до рідної племінниці, коли та стала регентшею при малолітньому синові, майбутньому цареві Московському Іванові ІV Грозному. Спроби вплинути на перебіг подій та звичаї, що панували в княжих палатах, закінчилися новим ув'язненням і голодною смертю в 1534 році.

Михайло Львович Дородний, як ще прозивали Глинського, і його дружина, уроджена княжна Оболенська, залишили єдиного сина Василя, котрий закінчив життєвий шлях 1565 року бездітним, замкнувши гілку князя Михайла. Щодо інших представників цього розгалуженого роду, таких, як Остап Дашкович і згадана Олена Глинська, то вони заслуговують окремої розповіді.

Така ось історія творилася п'ятсот років тому над віковічним Дніпром та в оклицях. І впадає у вічі, що тодішні рухи, ідеї, людські долі не дуже різняться від сьогоднішніх українських перипетій.

Чи не так?

Архів "ВГ-Історія (до ХХ століття)"

 18.11.05, 14:37 Німе тисячоліття заговорило
 24.06.05, 14:55 Родовід. Лицарського чину чоловік
 17.06.05, 14:10 Родовід. Чи досить жінці п'яти років, щоб її полюбили?
 27.05.05, 13:23 Родовід. Світ князів Глинських
 31.08.04, 13:31 Кіровограду — 250. Кіровоградська Одеса
 30.08.04, 14:23 Зустрічі цивілізацій. Північне Причорномор'є
 16.08.04, 15:51 Археологічні знахідки. А тепер — човен
 02.07.04, 13:09 Сенсаційне відкриття. Візок Бронзового віку
 08.04.04, 17:04 Перейменування Кіровограда. Відповідаємо Юрію Матівосу: "Єлисавета — наша свята!"
 08.04.04, 17:03 Українське козацтво Буго-Гардівська Паланка за історичну правду!
 08.04.04, 16:14 Мамай. Чотири битви
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 09.02.04, 18:34 Звеличені вигадками. Ворскала. Тетянин день
 23.12.03, 15:35 Дещо з історії про податки
 28.10.03, 17:37 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 3
 22.09.03, 16:46 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 2
 17.09.03, 11:58 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 1
 09.09.03, 14:26 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 2
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 01.09.03, 16:45 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 1
 01.09.03, 16:25 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ПЕРША. Неказкова країна Лебедія. Частина 2
 19.08.03, 16:49 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ПЕРША. Неказкова країна Лебедія. Частина 1
 12.08.03, 20:23 До 250-річчя Кіровограда. А показати є що! І одеситам, і навіть парижанам
 08.08.03, 18:02 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. СЛОВО ВІД АВТОРА
 23.06.03, 14:20 Олександр Назаренко. Українські зорі над євразійським хутором...
 29.12.02, 16:18 Звідки ж ця краса?
 16.12.02, 13:47 Перлина нашої історії
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 27.11.02, 13:32 Кіровограду - 250. Щедроти міських благодійників. Хто прийме від них естафету? Частина 2
 26.11.02, 09:17 Кіровограду - 250. Щедроти міських благодійників. Хто прийме від них естафету? Частина 1
 12.11.02, 16:02 Географічний центр України. "Добро і велич воєдино сплелися в імені твоїм"
 09.11.02, 11:37 9 листопада - День української писемності. Преподобний Нестор-літописець
 04.11.02, 16:54 Кіровограду - 250. Перший цукровар України
 16.10.02, 15:08 Кіровограду - 250. Коріння добра родини Журавських
 15.10.02, 11:40 У глибину віків. Де народився Гомер?
 14.10.02, 13:24 У глибину віків. Куди веде "тропа Трояна"
 08.10.02, 12:36 „Перший український діяч у Єлисаветграді..."
 16.09.02, 15:39 Він дбав про бідняків (Савелій Остроухов)
 16.09.02, 15:27 У глибину віків. Відкриття Вікентія Хвойки
 09.09.02, 14:31 Кіровограду - 250. Добротворці з родини макеєвих
 30.08.02, 18:16 У глибину віків. Трояни. Помилка Генріха Шлімана
 26.08.02, 16:34 У глибину віків. Фенікс воскресає вдома
 16.08.02, 17:25 Кіровограду - 250. Новокозачин - козацька слобода
 13.08.02, 13:12 Кіровограду - 250. Так народжувалося світло
 04.08.02, 17:18 Кіровограду - 250. Історія без вигадок і казок
 21.07.02, 14:08 Геральдичний вінок степової України
 05.07.02, 12:47 Де та Умань і що нам від того, що вона є?
 25.02.02, 19:23 Від "Ілюзіону" - до класичного танцю
 03.02.02, 13:56 Озирнися і побачиш вічність
 31.12.01, 16:48 Новорічна символіка
 17.11.01, 14:33 Із записника архіваріуса. Автографи коронованих осіб
 17.11.01, 14:29 За розпорядженням генерала Кутузова

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!