РОДОВІД

ЛИЦАРСЬКОГО ЧИНУ ЧОЛОВІК

Я.МАТЕЙКО  "Остап Дашкович" Леонід БАГАЦЬКИЙ, Vechirka.uafor.net
24.06.2005, 14:55

Початок XVI століття став часом найвищого розквіту княжої верстви. У цей період родове дерево князів Глинських дало нову гілку — Дашковичів. Внук відомого Івана Глинського Дашко (Данило) Борисович народив синів Івана, Василя, Остапа, дочку Милохну і в 1496 році склав руки. Отже не міг взяти участь у сповненому пригод "великому ісході" свого рідного племінника Михайла Глинського. Так само, як і старший син Іван (рік смерті 1499). Зате Василь і Остап Дашковичі не обминули зам'ятні. Мало того, Василь загинув у бойових діях, підтримуючи двоюрідного брата, пожертвувавши кар'єрними та особистими інтересами заради родових. До 1507 року він обіймав, як перед тим Іван, посаду черкаського старости. Ще не старий чоловік міг би досягти вищих щаблів у литовсько-руській ієрархії. Однак доля розпорядилася інакше.

Остап Дашкович відмітився у хроніках ще під час битви з москалями біля Мстиславля 1501 року. Треба думати, йому сповнилося тоді 25-30 років. Тут загін Остапа і князя Михайла Заславського був розбитий. Як результат, заслужено чи безпідставно, на молодика впало звинувачення у поразці, і він, прокладаючи шлях Михайлу Глинському, рушив з челяддю і майном до Москви. Великий князь Литовський Олександр вимагав у свого тестя Івана ІІІ повернути емігрантів до Литви. Але той відповів, що Дашкович перейшов під московські корогви як найманець, а не втікач, то й не підлягає репресіям. Відбувся від'їзд 1503 року. Судячи з наведених фактів, пан Остап на цей період уже став помітною фігурою. Щоб виправдатися перед великим князем Олександром, він постав перед ясні княжі очі на Берестейському сеймі 1505 року. Не без сприяння Михайла Глинського, котрий перебував тоді на вершині свого успіху, Дашковичу підписують охоронний лист, реабілітують і повертають маєтності. Визнають право закінчити вислугу в Івана Московського. Коли ж через два роки Михайло Глинський підняв повстання, Остап приходив йому на поміч з московським військом як Іванів ландскнехт і як просто вдячна людина, не виявляючи, однак, якихось родинних почуттів. Це дало підстави М.Грушевському сумніватися в причетності Дашковича до клану Глинських. Протилежної думки трималися історики К.Пуласький та І.Каманин, зводячи холодок у стосунках між двома діячами до глибших родових моментів. Адже таке могло бути, бо Остапова сестра Милохна вийшла заміж за Івашка Немирича із знатного київського роду. Цей Івашко, служачи при дворі київського воєводи князя Івана Львовича Глинського, не тільки не підтримав повстання Глинських, але навпаки, доніс на змовників. Це кидало тінь і на Остапа. Але, як би там не було, Дашкович перебував у Московщині аж до арешту Михайла Глинського. Повернувшись до Литви, переніс свою діяльність в Україну, де отримав під свою оруду Канів і Черкаси. Невідомо, чи москалі підозрювали якийсь умисел і таємний зв'язок між закованим у ланцюги Глинським і його двоюрідним братом, але Остапу довелося, як мовиться, робити ноги, що й трапилося того ж 1514 року, коли посадили Михайла. Може, й не випадково М.Карамзін обох називає зрадниками.

Сигізмунд Литовський ініціює і субсидує в 1515 році похід Мехмет-Гірея на Сіверщину, де міцно вкоренилося московське військо. Туди ж приступаються загони козаків під рукою Остапа Дашковича і київського воєводи Андрія Немировича. Ця кампанія не увінчалася поверненням земель під литовський герб, хоч у москалів і були серйозні побоювання, що Дашкович, до тонкощів знаючи московські порядки, завдасть їм доброї прочуханки.

На межі століть починається найактивніше освоєння так званого Дикого поля методами пограничної партизанської війни і поступового заселення обширів. Остап Дашкович з 1515 року вкладає увесь свій організаторський і військовий хист в упорядкування цього руху. Ласий шмат притягує також кримських і московських політиків, вони прагнуть оволодіти ключовими пунктами на цьому напрямку. Ситуативно об'єднавшись у 1521 році з кримчаками, українські козаки з Дашковичем на чолі завдали потужного удару по Москві. До коаліції прилучилися ще й казанські татари. Василій ІІІ після розгромної битви на річці Оці панічно втік у Волоцькі лісові нетрі. Нападники вже палили підмосковні укріплені монастирі, пили медивина із великокняжих погребів на Воробйових горах. Василієві радники напоумили правителя відкупитися багатющою даниною. Василію нікуди було діватися. З'єднане військо відійшло у нейтральне Рязанське князівство. Кримський хан Мехмет-Гірей та казанський Сагіб-Гірей своє одержали, і дальша доля кампанії їх уже не хвилювала.

Розчарований Дашкович повернувся у свої Черкаси. Цікаво було б знати, як тоді почувалися змосковщені брати Глинські? Проте не збереглося ніяких згадок. Певно, князі Іван та Василь уже померли. А природжений авантюрист Михайло, можливо, й чекав якихось крутих поворотів долі. Але поки що вона відверталася від князя: він міцно засів у в'язниці.

Діяльний полководець Остап недовго печалився, що московська акція вичерпалася. Він весь поринув у нову справу організації козаччини. Маючи військові здібності, сміливість, цілеспрямованість, твердість характеру, Дашкович насамперед узявся за реконструкцію ополченсько-партизанського устрою дніпровських молодців. Введення суворої підпорядкованості вищим чинам, загальної воїнської дисципліни, забезпечення кожного козака утриманням, рушницею, шаблею, боєприпасами дозволили перетворити неорганізовані ватаги в легке, діяльне, ефективне регулярне військо, якому дивувалася вся Європа.

Пограниччя пройнялося ідеєю наступального упереджуючого відстоювання власних інтересів. Великий князь Литовський і король Польський Сигізмунд за вдалі дії під Москвою та активність у питаннях козацтва вітав героя почесними дарунками: оксамитами, сукнами, грошима. Дашковичу доручено посольство до Бахчисарая, але там помирає хан Мехмет. Черкаський староста вдається до воєнного втручання в усобиці, які виникли у престолонаслідуванні. Підтримуючи одних претендентів, ставлячи перепони іншим, намагався найповніше забезпечити державні вигоди. Зокрема, пригрів біля Черкас Іслам-Гірея з прихильниками.

За Дашковичем числиться великий вдалий похід 1528 року під Очаків, коли він разом із хмельницьким старостою Предславом Лянцкоронським та із старостами вінницьким і брацлавським, скооперувавшись, тричі погромили татар і взяли 500 коней з 30 тисячами голів скоту. Описуючи очаківську епопею, польський сучасник співав оди Дашковичу: "...багато мав побід над татарами і в них же був провідником у походах на Москву; пустошив ворожу землю на великі простори і вертав до рідного порога, обтяжений величезною здобиччю. Хитрий, відважний і щасливий войовник. Його лице, вигляд тіла й одягу — все було чисто татарське, в московських затіях — московське. Знав мови і, часто буваючи на розвідах, залишався невпізнаним у їх таборі. Звідавши їх справи, падав із козаками, мов сніг на голову. Він був правдивим пострахом для ворогів...".

Такі успіхи проти слуг Корану викликали "священну війну" — газават — з боку причорноморських орд. У 1532 році хан Саадат-Гірей зі своїм військом, з турецькими яничарами та важкою артилерією підступився до Черкас, щоб дістати невгомонного отамана. Пан Остап завзято відбивав штурми розлючених прибульців. Через півмісяця безуспішних потуг хан запросив черкаського старосту на з'їзд і, як оповідає польський хроніст Й.Бєльський, запив з ним мирову. Орда покинула межі України.

Розголос про відбиття потужного наступу прокотився Річчю Посполитою. Остап Дашкович був не з тих, хто подобається усім, але після таких лаврів з ним вважали за честь почоломкатися найперші особи держави. Його запросили на Пйотрковський сейм, куди староста й поїхав із сувенірами — гарматними ядрами, якими татари довбали стіни черкаського замку. Сувеніри роздав делегатам, а сам виголосив пам'ятну промову із стратегічними завданнями українського пограниччя. Представив на розгляд проект побудови ряду укріплених пунктів на Дніпрових островах та кручах, привів розрахунки необхідних вкладень для стримування й розгрому агресивних сусідів, проголосивши доктрину активного наступу на Степ. Це було розвитком давньої, ще Вітовтової, ініціативи. Сейм оваціями зустрів пропозиції, як тепер усі зрозуміли, видатного державного діяча.

Але людське життя коротке. Це був останній Дашковичів тріумф, — він помер невдовзі (1535), десь на порозі сімдесятиріччя, не полишивши потомства, бо не відомо, чи й був жонатий. Статки непересічного чоловіка розійшлися по дальших родичах. Багаті пожертвування одержали монастирі та храми, як тоді водилося між "зацним лицарським людом".

А далі все рушило накатаною дорогою. Грошей, як завжди, не знайшлося, про татарський ясир до наступного нападу забули, ідею облаштування кордонів поховали в шухлядах тодішніх бюрократів. Лише через чверть століття по тому знайшовся чоловік, котрий частково втілив задум пана Остапа — побудував замок на острові Хортиця. Це був знаменитий князь Дмитро Вишневецький. За шляхетними діяннями державних діячів нерідко є таке, що малює їх, кажучи м'яко, у несподіваному ракурсі. Це закономірність зачепила і Остапа Дашковича.

Суворий прикордонник тримав залізною хваткою черкаське і канівське міщанство та інший люд. Своїми поборами часто передавав куті меду. Однак, віддамо належне, ті три шкури, які він дер із підлеглих, використовувалися виключно на військові виправи, на оборону замків та інші державні потреби. Коли ж його наступники на старостві, не маючи Дашковичевого авторитету, сил та, зрештою, й совісті, спробували повторити його замашки, черкащани й канівці категорично запротестували. В часи попереднього начальника вони також куштували „хліба козацького". Себто, жили війною. Це вже тепер міжнародне право знайшло означення „анексії та контрибуції" там, де раніше існувало поняття „воєнна здобич". А ще простіше — грабіж. Дашкович сам жив з такого й іншим давав жити. Наступники все гребли на власну руку. Виявилися, образно кажучи, не на висоті вимог свого часу.

Така ціна владних барм.

Архів "ВГ-Історія (до ХХ століття)"

 18.11.05, 14:37 Німе тисячоліття заговорило
 24.06.05, 14:55 Родовід. Лицарського чину чоловік
 17.06.05, 14:10 Родовід. Чи досить жінці п'яти років, щоб її полюбили?
 27.05.05, 13:23 Родовід. Світ князів Глинських
 31.08.04, 13:31 Кіровограду — 250. Кіровоградська Одеса
 30.08.04, 14:23 Зустрічі цивілізацій. Північне Причорномор'є
 16.08.04, 15:51 Археологічні знахідки. А тепер — човен
 02.07.04, 13:09 Сенсаційне відкриття. Візок Бронзового віку
 08.04.04, 17:04 Перейменування Кіровограда. Відповідаємо Юрію Матівосу: "Єлисавета — наша свята!"
 08.04.04, 17:03 Українське козацтво Буго-Гардівська Паланка за історичну правду!
 08.04.04, 16:14 Мамай. Чотири битви
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 09.02.04, 18:34 Звеличені вигадками. Ворскала. Тетянин день
 23.12.03, 15:35 Дещо з історії про податки
 28.10.03, 17:37 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 3
 22.09.03, 16:46 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 2
 17.09.03, 11:58 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 1
 09.09.03, 14:26 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 2
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 01.09.03, 16:45 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 1
 01.09.03, 16:25 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ПЕРША. Неказкова країна Лебедія. Частина 2
 19.08.03, 16:49 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ПЕРША. Неказкова країна Лебедія. Частина 1
 12.08.03, 20:23 До 250-річчя Кіровограда. А показати є що! І одеситам, і навіть парижанам
 08.08.03, 18:02 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. СЛОВО ВІД АВТОРА
 23.06.03, 14:20 Олександр Назаренко. Українські зорі над євразійським хутором...
 29.12.02, 16:18 Звідки ж ця краса?
 16.12.02, 13:47 Перлина нашої історії
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 27.11.02, 13:32 Кіровограду - 250. Щедроти міських благодійників. Хто прийме від них естафету? Частина 2
 26.11.02, 09:17 Кіровограду - 250. Щедроти міських благодійників. Хто прийме від них естафету? Частина 1
 12.11.02, 16:02 Географічний центр України. "Добро і велич воєдино сплелися в імені твоїм"
 09.11.02, 11:37 9 листопада - День української писемності. Преподобний Нестор-літописець
 04.11.02, 16:54 Кіровограду - 250. Перший цукровар України
 16.10.02, 15:08 Кіровограду - 250. Коріння добра родини Журавських
 15.10.02, 11:40 У глибину віків. Де народився Гомер?
 14.10.02, 13:24 У глибину віків. Куди веде "тропа Трояна"
 08.10.02, 12:36 „Перший український діяч у Єлисаветграді..."
 16.09.02, 15:39 Він дбав про бідняків (Савелій Остроухов)
 16.09.02, 15:27 У глибину віків. Відкриття Вікентія Хвойки
 09.09.02, 14:31 Кіровограду - 250. Добротворці з родини макеєвих
 30.08.02, 18:16 У глибину віків. Трояни. Помилка Генріха Шлімана
 26.08.02, 16:34 У глибину віків. Фенікс воскресає вдома
 16.08.02, 17:25 Кіровограду - 250. Новокозачин - козацька слобода
 13.08.02, 13:12 Кіровограду - 250. Так народжувалося світло
 04.08.02, 17:18 Кіровограду - 250. Історія без вигадок і казок
 21.07.02, 14:08 Геральдичний вінок степової України
 05.07.02, 12:47 Де та Умань і що нам від того, що вона є?
 25.02.02, 19:23 Від "Ілюзіону" - до класичного танцю
 03.02.02, 13:56 Озирнися і побачиш вічність
 31.12.01, 16:48 Новорічна символіка
 17.11.01, 14:33 Із записника архіваріуса. Автографи коронованих осіб
 17.11.01, 14:29 За розпорядженням генерала Кутузова

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!