Одними з найбільш уживаних у нашій сучасній мові стали, безперечно, слова податок, податківець, податкова. Але хто, кому і за що мав їх платити у сиву давнину — про це нагадали документи, знайдені у Львівському державному історичному архіві. Вони стосуються, звичайно ж, наших галицьких земель, але цей податковий тягар був, мабуть, добре знайомий і решті населення.

У період Литовського князівства і Речі Посполитої розміри податків визначав король, а ухвалював сейм, — розповіла кандидат історичних наук Наталія Мельничук. З початку XVI століття адміністративні території Галичини були поділені на країни, на чолі кожної з яких стояв крайник. Він відповідав за своєчасну сплату всіх податків. Однак... сам від оподаткування був звільнений.

На чийсь завбачливо оптимістичний вигук "Я б у крайники пішов, хай мене навчать!" мусимо попередити, що це була посада не для кожного. Згідно з офіційними посадовими інструкціями, крайник мав бути "чоловіком порядним, народженим законно, негулящим, тверезим, ні багатим, ані бідним". Напередодні свого призначення він давав присягу: "Сумлінно все виконувати, справедливо судити справи, дозволяти сторонам апеляцію, ніколи не помщатись, не займатися зловживаннями, не бути упередженим, не робити знижки багатим і не пригноблювати бідних, розподіляти, збирати та правильно записувати усі повинності, слухати правних порад порядних старших людей, а кари за провини не використовувати для себе". Під присягою ставилася дописка: "Якщо він не буде все виконувати згідно з присягою, то в будь-який час його можна звільнити з роботи".

Крайник був не один — йому підпорядковувалися присяжні, які відповідали за збір податків у конкретних селах. Вони також повинні були дати службову клятву, у якій обіцяли "твердо і сумлінно, рішуче і справедливо виконувати свої обов'язки, не оминати ними своїх рідних та приятелів, не використовувати громадських перепоїв (тобто, не пити за рахунок громади) й жінкам в очі не зазирати". Якщо останнє попередження комусь могло здатися жартівливим, то примітка до цього документа сприймалася цілком переконливо: "Якщо при перевірці у присяжного в касі грошей не вистачить — дати йому сто ударів киями".

А що ж оподатковувалося в сиву давнину? Згідно з ар-хівними документами, найбільш поширеною офіційною даниною було: подимне — податок від двору, ланове — якщо лан площею понад двадцять гектарів, чопове і шеляжне — за виробництво алкогольних напоїв, рогове — за худобу, прасолка — від продажу солі. Не могли вслизнути від оброку й ті, хто змінив місце проживання: селяни новозаснованих сіл мусили сплачувати волянщину. А ще було за колядки — на різдвяні та великодні свята, за поклін — спеціально для адміністрації замку, пасічний — зрозуміло, за що. Втім у наші часи таки легше живеться: принаймні, немає дівочого податку, який сплачували батьки, що видавали доньку заміж...