ГЕОГРАФІЧНИЙ ЦЕНТР УКРАЇНИ

Під час відкриття пам'ятного знаку (Географічний центр України) "ДОБРО І ВЕЛИЧ ВОЄДИНО СПЛЕЛИСЯ В ІМЕНІ ТВОЇМ"
Світлана Орел, vechirka.uafor.net
12.11.2002, 16:02

Таке поетичне осмислення назви селища міського типу, що знаходиться у самому серці держави (у серпні, на день Незалежності тут після кількарічної дискусії науковців відкрито і освячено пам'ятний знак "Географічний центр України"), до вподоби мешканцям Добровеличківки. Але походження самої назви має і раціональну, життєву основу. У часи Запорозької Січі розташовувався тут Величківський курінь - старшим у курені був Омелько Величківський. Прізвища його козаків дуже близькі до тих, які й нині зустрічаються в селищі. Жива і поширена тут також версія про те, що до заснування селища прилучився коваль Величко, який поселився на річці Добрій. Річечка ця й досі протікає через селище, несучи за своїми водами тисячолітню історію краю.

1. КАМ'ЯНА СТУПА МАЙЖЕ НЕ ЗМІНИЛАСЬ ЗА П'ЯТЬ ТИСЯЧ РОКІВ

Ці степи заселяли колись трипільці. Біля села Федорівки в урочищі Макітра ще в 70-ті роки науковцями проводились археологічні розкопки, численні знахідки яких підтверджують, що вони мали тут тривалий і надійний осідок. Про побут цього першого хліборобського племені розповідають і експонати місцевого краєзнавчого музею, який існує в селищі уже 17 років. Створений з ініціативи краєзнавців Дмитра Проскаченка та Василя Ноги, він сьогодні вражає і різноманіттям експозиції, і великим обсягом просвітницької роботи, особливо з молоддю. Музей, який очолює ерудована і закохана в рідний край Любов Сидор, давно вже перетворився на візитну картку та предмет гордості району, де обов'язково бувають майже всі, хто так чи інакше відвідує Добровеличківку. Для невеликого селища (трохи більше шести тисяч мешканців) це справді явище унікальне (хоча наша історія настільки багата, що подібні музеї мали б бути чи не в кожному районі або селі, але, на жаль, не скрізь знаходяться такі наполегливі і віддані справі люди, як засновники Добровеличківського краєзнавчого музею, та й уваги держави до цієї справи явно бракує).

Отож серед безлічі експонатів тут помітні кам'яні ступа, зернотерка і пестик, знайдені в урочищі Макітра. Науковці вважають, що там була ціла трипільська майстерня по виготовленню таких комплектів. Цим речам приблизно п'ять тисяч років. Завершує цю частину експозиції інша кам'яна ступа, яка належить до кінця XIX - початку XX століття. Не можна сказати, що це абсолютні копії, але основні принципи їхньої будови дуже схожі. Очевидно, це є певним підтвердженням сталого, закоріненого, осідлого життя мешканців цього краю, багатого на чорноземи, які з давніх давен займалися хліборобством.

Знаходили на території району і залишки черняхівської культури, колекції римських монет, речі, що свідчать про тісні зв'язки краю з давнім Римом і древньою Грецією. Тут перетинались давні шляхи - Чумацький і Чорний, вздовж яких рясніли скіфські могили, що й досі таять у собі чимало таємниць. Адже в археологічному плані район досліджений всього на два відсотки. А краєзнавчий гурток, який діє при музеї, зрозуміло, не має права на розкопки. Але навіть при цьому діти під час своїх експедицій, які відбуваються, як правило, влітку, знаходять чимало цікавих речей.

2. БЕЗ БИТВИ НА СИНІХ ВОДАХ НЕ БУЛО Б КУЛИКОВСЬКОЇ ПЕРЕМОГИ

У 1362 році між селами Добрянкою і Тишківкою в урочищі Татарка під орудою князя Ольгерда відбулася перша велика переможна битва з трьома татарськими ханами. З боку русько-литовських сил у ній брали участь загони місцевого боярства з Київщини та Чернігово-Сіверщини, воїни князя Любарта з Волині та князів Коріатовичів з Поділля, тобто, у переважній більшості наші земляки, українці. Саме вони ще за 18 років до Куликовської битви здолали татар, заклавши основи майбутньої переломної перемоги. Але славну битву на Синіх водах російська і радянська історіографії, щоб не порушувати систему імперських світоглядних цінностей, воліли замовчувати, наголошуючи на вирішальному значенні Куликовської битви. Отож, вона ще чекає своїх дослідників (розкопки в Татарці проводили студентські експедиції під керівництвом кандидата історичних наук Нінелі Бокій) і популяризаторів.

3. ПРИЙШОВ ЧАС ВІДРОДЖУВАТИ ПАРК РЕВУЦЬКОГО

Серед поміщиків, які після знищення Запорозької Січі отримували землю в цих краях, були в основному чужинці. Є тут, наприклад, село Олександро-Акацатове (звідки родом перший комендант Кремля Яків Стрижак), яке зберегло у своїй назві ім'я колишнього власника, відставного майора чи капітана. Село Любомирка колись належало генерал-лейтенанту князю Ксаверію Любомирському, а "...деревня Липнягово (нинішня Липняжка, яка буквально зачарувала столицю своїми вишивками та виробами народних майстрів під час недавньої виставки "Мистецтво одного села") принадлежала майорше Дегаскуловой и часть майору фон Дитриху". Потужним і наступальним був прес русифікації краю, але його таки здолала українська стихія, залишивши від тих зайд лише деякі назви та подряпини закомплексованості на податливій українській душі.

А ось поміщики Ревуцькі, маєток яких розташовувався на території самого селища, залишили йому на згадку парк. Брати Петро й Олексій Ревуцькі були непересічними особистостями, великими знавцями природи. Петро Дмитрович став засновником дендрологічного парку, де росли рідкісні породи дерев, квітували розарій та десятки видів бузку, хлюпотів ставок з екзотичними рибками, весь обкладений кахлями. Олексій опікувався лимонарієм і оранжереєю. Хвиля революції змела всю цю красу. Куди поділися самі Ревуцькі, невідомо. Біля одного з православних храмів був нібито склеп з чиїмись останками (люди вважають, що то - сімейний склеп Ревуцьких), але ще до війни все це зруйнували, зрівняли із землею. Від Ревуцьких залишились назва села - Варваро-Олександрівка (так звали дочок одного з братів) і парк. Довгий час він був занедбаний, але нині мешканці Добровеличківки активно взялись його відроджувати. Всі організації селища працювали тут на суботниках. Коли прибрали і розчистили парк, переконалися: частина минулої казкової краси ще жива. Збереглися пірамідальний дуб, кримські сосни, деякі види екзотичних дерев.

Краєвиди парку - улюблена тема місцевого художника Віктора Вієвського, який присвятив цій зеленій пам'ятці чимало своїх робіт. Взагалі, митці краю - це окрема тема, бо тут надзвичайно багато талановитих людей. Художники Віктор Осипенко (його виставка нині демонструється в краєзнавчому музеї), Надія Падурська, Іван Вердиш, Олег Демиденко, той же Віктор Вієвський, різьбярі Михайло Гусаров, Анатолій Токаренко - кожен зі своїм творчим обличчям, власним стилем, високим рівнем майстерності. Якби їм ще інформаційна підтримка та матеріальна основа...

4. НЕСТОР МАХНО ЛИШИВ ПО СОБІ ДОБРУ ПАМ'ЯТЬ

З Добровеличківкою тісно пов'язане ім'я одного з найвідоміших діячів громадянської війни Нестора Махна. У 1919-му році тут перебував його штаб, а із села Піщаний Брід (воно й зараз у складі району) родом його кохана дружина Галина (Гашка) Кузьменко. Саме у Добровеличківці Нестор видав свій Наказ №1, який можна назвати спробою організації післявоєнного устрою держави. Написаний він російською мовою. Подальші свої укази Нестор писав українською. Науковий співробітник краєзнавчого музею Владислав Колесниченко вважає, що це наслідок впливу на Махна саме Галини Кузьменко, вчительки сільської школи, свідомої українки. Владислав Миколайович передає розповідь його тещі, теж, до речі, Галини Кузьменко, що по дорозі на Добровеличківку. Нестор Махно зупинявся у її бабусі на ночівлю і лишив по собі дуже приємні враження: простий, приязний у спілкуванні, не цурався роботи, не ставив себе над іншими.

У своїх наказах, що були видані на території краю, він закликав до справедливості, порядності, забороняв єврейські погроми. До речі, у Добровеличківці до революції добру половину населення становили євреї (їх з'явилось дуже багато після знищення козаччини). Було тут дві синагоги, 52 єврейські лавки. Вітер революції, що загрожував погромами, розметав цю осідлість. І нині у Добровеличківці немає навіть національного культурно-єврейського товариства. Як і будь-яких інших. Немає тут і осередка "Просвіти". Діє один православний храм - Свято-Миколаївський Московського патріархату.

5. ДОБРОВЕЛИЧКІВКА КОПАЄ БУРЯКИ

Тисячі років не зраджує цей край свого хліборобського покликання. Залишається він таким і нині. Кілька переробних підприємств не створюють йому іміджу промислового. Одне з них - цукровий завод Товариства "Доброцукор" отримало інвестиції і дещо ожило. Правда, у розпал сезону його довелося зупинити - дощі не дозволяли техніці вийти в поле і керівництво району змушене було організувати ручне збирання буряків.

Взагалі, за останні роки реформування сільського господарства збиткових підприємств стало менше. За рахунок додатково отриманих сільгосппродуктів цьогорічний бюджет району зріс більш як на мільйон гривень. Ці гроші вперше за останні вісім років використали на капітальне будівництво.

У селищі і в районі досить високий рівень безробіття - офіційно 5,2 відсотка. Але реально набагато вище. Особливо серед жінок і молоді. Ось і шукають потомственні хлібороби заробітків по Росіях та Європах. Хтось заробляє приватним бізнесом (в основному торгівлею і організацією громадського харчування). Про його скромний розмах можна судити з того, що частка надходжень до бюджету від приватників становить 5,3 відсотка.

Помирає добровеличківців, як і по всій Україні, більше ніж народжується.

* * *

Мальовнича краса цього краю, його надзвичайно цікава і закорінена в глибину віків історія, щирі, привітні і талановиті люди підтверджують високе звучання назви селища. Але воно ще не розквітло, не забуяло, не заявило про себе тим внутрішнім потенціалом, який має. Прив'язане до вчорашнього дня, принижене злиднями і нестатками, дезорієнтоване у кривому дзеркалі нинішнього інформаційного простору, воно тільки-тільки випрямляє плечі, чекає обнадійливих перемін, щоб добро і велич своєї душі, які б засяяли з новою силою, подарувати Україні.

На знімку: під час відкриття пам'ятного знаку (Географічний центр України).

Архів "ВГ-Історія (до ХХ століття)"

 18.11.05, 14:37 Німе тисячоліття заговорило
 24.06.05, 14:55 Родовід. Лицарського чину чоловік
 17.06.05, 14:10 Родовід. Чи досить жінці п'яти років, щоб її полюбили?
 27.05.05, 13:23 Родовід. Світ князів Глинських
 31.08.04, 13:31 Кіровограду — 250. Кіровоградська Одеса
 30.08.04, 14:23 Зустрічі цивілізацій. Північне Причорномор'є
 16.08.04, 15:51 Археологічні знахідки. А тепер — човен
 02.07.04, 13:09 Сенсаційне відкриття. Візок Бронзового віку
 08.04.04, 17:04 Перейменування Кіровограда. Відповідаємо Юрію Матівосу: "Єлисавета — наша свята!"
 08.04.04, 17:03 Українське козацтво Буго-Гардівська Паланка за історичну правду!
 08.04.04, 16:14 Мамай. Чотири битви
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 09.02.04, 18:34 Звеличені вигадками. Ворскала. Тетянин день
 23.12.03, 15:35 Дещо з історії про податки
 28.10.03, 17:37 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 3
 22.09.03, 16:46 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 2
 17.09.03, 11:58 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 1
 09.09.03, 14:26 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 2
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 01.09.03, 16:45 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 1
 01.09.03, 16:25 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ПЕРША. Неказкова країна Лебедія. Частина 2
 19.08.03, 16:49 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ПЕРША. Неказкова країна Лебедія. Частина 1
 12.08.03, 20:23 До 250-річчя Кіровограда. А показати є що! І одеситам, і навіть парижанам
 08.08.03, 18:02 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. СЛОВО ВІД АВТОРА
 23.06.03, 14:20 Олександр Назаренко. Українські зорі над євразійським хутором...
 29.12.02, 16:18 Звідки ж ця краса?
 16.12.02, 13:47 Перлина нашої історії
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 27.11.02, 13:32 Кіровограду - 250. Щедроти міських благодійників. Хто прийме від них естафету? Частина 2
 26.11.02, 09:17 Кіровограду - 250. Щедроти міських благодійників. Хто прийме від них естафету? Частина 1
 12.11.02, 16:02 Географічний центр України. "Добро і велич воєдино сплелися в імені твоїм"
 09.11.02, 11:37 9 листопада - День української писемності. Преподобний Нестор-літописець
 04.11.02, 16:54 Кіровограду - 250. Перший цукровар України
 16.10.02, 15:08 Кіровограду - 250. Коріння добра родини Журавських
 15.10.02, 11:40 У глибину віків. Де народився Гомер?
 14.10.02, 13:24 У глибину віків. Куди веде "тропа Трояна"
 08.10.02, 12:36 „Перший український діяч у Єлисаветграді..."
 16.09.02, 15:39 Він дбав про бідняків (Савелій Остроухов)
 16.09.02, 15:27 У глибину віків. Відкриття Вікентія Хвойки
 09.09.02, 14:31 Кіровограду - 250. Добротворці з родини макеєвих
 30.08.02, 18:16 У глибину віків. Трояни. Помилка Генріха Шлімана
 26.08.02, 16:34 У глибину віків. Фенікс воскресає вдома
 16.08.02, 17:25 Кіровограду - 250. Новокозачин - козацька слобода
 13.08.02, 13:12 Кіровограду - 250. Так народжувалося світло
 04.08.02, 17:18 Кіровограду - 250. Історія без вигадок і казок
 21.07.02, 14:08 Геральдичний вінок степової України
 05.07.02, 12:47 Де та Умань і що нам від того, що вона є?
 25.02.02, 19:23 Від "Ілюзіону" - до класичного танцю
 03.02.02, 13:56 Озирнися і побачиш вічність
 31.12.01, 16:48 Новорічна символіка
 17.11.01, 14:33 Із записника архіваріуса. Автографи коронованих осіб
 17.11.01, 14:29 За розпорядженням генерала Кутузова

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!