ДО 250-річчя КІРОВОГРАДА

МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 2
Юрій Матівос, vechirka.uafor.net
09.09.2003, 14:26

Переговори у фортеці теж не принесли очікуваного результату. І Петро Калнишевський (будемо називати його відтепер так) знову зібрався в далеку дорогу, до царських палаців. Не просто поїхав — повіз дарунки столичним вельможам від коша: найкращих коней-скакунів, рибу, навіть рідкісні заморські дива — верблюдів та каву. Але й дорогі подарунки не допомогли. Знову більше року оббивали царські пороги запорозькі посланці — і безрезультатно. Цього разу Калнишевському дорікали, що у Січі кожного року обирають кошового отамана й старшину. У Росії, мовляв, так не заведено, монарх править, скільки хоче і як хоче. Демократичний та республіканський устрій Запорожжя самодержцям був незрозумілий і неприйнятний. Так нічого делегація і не добилася. Щоправда, окремі прохання запорожців стосовно митної служби цариця задовольнила. Що ж стосується територіальних вимог, то тут царизм поступитися не бажав.

І знову у фортеці зібралася комісія. Потім ще. Востаннє — 1762 року. На ній, нарешті, сталися зрушення, почалося описання земель війська Запорозького. Та проходило воно досить нервово і бурхливо, делегати полків і фортеці намагалися увірвати якнайбільше земель у Січі, з піною на губах доводили свою "правоту" на чужі території. Не здавалися й козаки. Вони обґрунтовано доводили, що їм належать землі від Синюхи та Висі до Тясмину і Дніпра. Гарячкуватий писар Андрій Товстик у відповідь на черговий нахабний виступ коменданта фортеці генерала Муравйова вигукнув:

— Якщо новосербці не припинять захоплювати запорозькі землі, січовики відстоюватимуть свої права з допомогою зброї.

Пізніше він пошкодував про свій вчинок: генерал наказав заарештувати полкового козацького писаря. Ось таку "демократію" і "рівність" царські слуги визнавали.

Протягом семи років Петро Калнишевський намагався захистити від загарбання вольності запорозькі. Поле битви його розтягнулося від фортеці св.Єлисавети до Петербурга, а противники були різного рангу: від коменданта фортеці Муравйова і сербського полковника Хорвата до імператорів Росії. А цих імператорів Петро Калнишевський пережив аж дев'ятеро (від Петра І до Павла І). Тут принагідно сказати, що жив сам він у трьох століттях: народився 1690 року (17 століття), помер — 1803 (19 століття). Булаву кошового отамана вперше одержав у віці 72 років — у 1762 році. Він — єдиний кошовий Січі, який обирався на цю посаду десять разів підряд.

А над Січчю вже витали примари трагедії. Витали вони і над особою кошового отамана. Щоправда, він ще ходив у пошані, особливо нової цариці Катерини. 12 вересня 1762 року Калнишевського із старшиною викликали у Москву на коронацію імператриці. Звідти повернувся із медаллю та клейнодами для війська Запорозького. Через три роки Катерина приймала Калнишевського уже в столиці, куди він прибув із делегацією клопотати про автономію. Запорожців радо зустрічали у царських палатах, водили по театрах, влаштовували на їхню честь банкети.

Можливо, такі офіційні прийоми й давали привід окремим історикам і письменникам довгий час вважати, ніби цариця прихильно ставилася до козаків. Насправді це був підступний маневр, лицемірство. Про це свідчить секретна інструкція Катерини президенту сенату князю Вяземському:

"Думка, що малороси є нація, абсолютно відмінна від нашої, є аморальна... Боріться з їхніми фальшивими, непристойними республіканськими ідеями... Було б дуже нетактовним скасувати їх відразу... Треба примусити їх найделікатнішим способом зрусифікуватися".

.

Мабуть, ніхто в Україні так не розумів підступності російського царизму, як Петро Калнишевський. Але у відкриту "кидати рукавичку" він не міг — сила була на боці Росії. І старий отаман прийняв гру противника, "повірив" йому, продовжував загравати з Катериною та її оточенням. І водночас твердо проводив у життя свою лінію, спрямовану на залюднення земель і зміцнення Січі.

Ще весною 1775 року ні Калнишевський, ні запорожці й гадки не мали, що "козак Нечоса" написав цариці доноса, в якому звинуватив у "віроломстві" кошового отамана і його спільників — суддю Павла Головатого та писаря Івана Глобу. "Вони за всіма цивільними і політичними законами заслуговують смертної кари" — писав Потьомкін Катерині II. Але негідник виявив "благородство": він пропонував не позбавляти "винних" життя, а "повеліти відправити на довічне утримання в монастирі — кошового у Соловецькому, інших — у Сибірських. Щодо долі Запорозької Січі, то вона визначена маніфестом імператриці про ліквідацію козацької вольниці. "Січ не має права на існування", — такий категоричний вердикт винесла самодержиця.

Для операції проти Січі були залучені величезні сили: 8 полків регулярної кавалерії, 20 гусарських і 17 пікінерських ескадронів, 10 піхотних і 13 донських козацьких полків із значним артилерійським парком, загальною кількістю понад сто тисяч військовиків. Командував цією армадою сербський генерал Текелі, колишній австрійський офіцер, що пізніше прийняв російське підданство.

Текелі поділив своє військо, сконцентроване біля фортеці св.Єлисавети, на п'ять частин. Воно вирушило на Січ із трьох напрямків. У разі, коли б запорожці чинили опір, угруповання Текелі мав підтримувати резервний корпус генерала Прозоровського. (Теж, до речі, "почесного козака" Кущівського куреня).

17 червня 1775 року царські війська оточили Січ з усіх боків. Щоб уникнути масового кровопролиття, Петро Калнишевський наказав скласти зброю: він міг протиставити ворогові гарнізон Січі, що складався із трьох тисяч козаків, решта в цей час перебувала у походах, залогах паланок, на господарських роботах. Усе озброєння Січі, цінності найбагатшої в усій Росії кошової Покровської церкви за наказом Потьомкіна були вивезені до фортеці св.Єлисавети.

Трагічною була подальша доля Петра Калнишевського. Царизм кинув козацького отамана в Соловецький монастир, де він 25 років провів у кам'яному мішку-келії, в якому можна було лиш сидіти та напівзігнутому лежати. Але й цього мало було сатрапам: вони тримали кошового закутим у кайдани, і його стерегли аж четверо вартових (решту в'язнів — один), випускали помолитися у церкві тричі на рік.

"Ой полети, полети, да чорная галко,
Да на Дон риби їсти,
Ой принеси, принеси, да чорная галко,
Од кошового вісти!"
— співалося в українській пісні. Взагалі слід зазначити, що кошовий Петро Калнишевський найбільш оспіваний у народі з усіх запорозьких діячів (крім Б.Хмельницького). І це, незважаючи на те, що його ім'я заборонялося промовляти вголос.

Закінчити свою розповідь про Калнишевського хочу словами історика Олени Апанович: "Довгі роки всупереч історичній правді образ Калнишевського всіляко спотворювався, фальсифікувався, у роки брежнєвщини — взагалі замовчувався. Нарешті прийшов час сказати правду народові про його славного предка.

Віддамо належне цій видатній постаті нашої історії, котра є гордістю української нації, якою слід пишатися усьому людству як чудовому взірцю особливої, надзвичайної людської природи. Будемо пам'ятати, що Петро Калнишевський обороняв Запорозьку Січ - останнє вогнище волі, незалежності, демократизму".

Про це повинні пам'ятати і жителі нашого міста. Адже з діяльністю останнього кошового Запорозької Січі у нас так багато пов'язано.

(Далі буде)

Архів "ВГ-Історія (до ХХ століття)"

 18.11.05, 14:37 Німе тисячоліття заговорило
 24.06.05, 14:55 Родовід. Лицарського чину чоловік
 17.06.05, 14:10 Родовід. Чи досить жінці п'яти років, щоб її полюбили?
 27.05.05, 13:23 Родовід. Світ князів Глинських
 31.08.04, 13:31 Кіровограду — 250. Кіровоградська Одеса
 30.08.04, 14:23 Зустрічі цивілізацій. Північне Причорномор'є
 16.08.04, 15:51 Археологічні знахідки. А тепер — човен
 02.07.04, 13:09 Сенсаційне відкриття. Візок Бронзового віку
 08.04.04, 17:04 Перейменування Кіровограда. Відповідаємо Юрію Матівосу: "Єлисавета — наша свята!"
 08.04.04, 17:03 Українське козацтво Буго-Гардівська Паланка за історичну правду!
 08.04.04, 16:14 Мамай. Чотири битви
 24.02.04, 10:28 Сергій Шевченко, доцент КДПУ, краєзнавець: "Час працює на краще вивчення історії" ("Назва столиці степового краю: проблеми перейменування". Круглий стіл "Вечірньої газети")
 09.02.04, 18:34 Звеличені вигадками. Ворскала. Тетянин день
 23.12.03, 15:35 Дещо з історії про податки
 28.10.03, 17:37 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 3
 22.09.03, 16:46 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 2
 17.09.03, 11:58 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ТРЕТЯ. ФОРТЕЦЯ СВ.ЄЛИСАВЕТИ. Частина 1
 09.09.03, 14:26 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 2
 02.09.03, 14:19 Бувальщини "діда Лук'яна". Київський Лук'янівський тюремний замок
 02.09.03, 14:05 До 135-річчя "Просвіти". Та, що знала
 01.09.03, 16:45 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ДРУГА. Слава Кущівського куреня. Частина 1
 01.09.03, 16:25 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ПЕРША. Неказкова країна Лебедія. Частина 2
 19.08.03, 16:49 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. ГЛАВА ПЕРША. Неказкова країна Лебедія. Частина 1
 12.08.03, 20:23 До 250-річчя Кіровограда. А показати є що! І одеситам, і навіть парижанам
 08.08.03, 18:02 До 250-річчя Кіровограда. МІСТО НАД СИВИМ ІНГУЛОМ. Історико-публіцистичний нарис. СЛОВО ВІД АВТОРА
 23.06.03, 14:20 Олександр Назаренко. Українські зорі над євразійським хутором...
 29.12.02, 16:18 Звідки ж ця краса?
 16.12.02, 13:47 Перлина нашої історії
 07.12.02, 04:25 7 грудня - День місцевого самоврядування. Від Віча до Кіровоградської міської ради
 27.11.02, 13:32 Кіровограду - 250. Щедроти міських благодійників. Хто прийме від них естафету? Частина 2
 26.11.02, 09:17 Кіровограду - 250. Щедроти міських благодійників. Хто прийме від них естафету? Частина 1
 12.11.02, 16:02 Географічний центр України. "Добро і велич воєдино сплелися в імені твоїм"
 09.11.02, 11:37 9 листопада - День української писемності. Преподобний Нестор-літописець
 04.11.02, 16:54 Кіровограду - 250. Перший цукровар України
 16.10.02, 15:08 Кіровограду - 250. Коріння добра родини Журавських
 15.10.02, 11:40 У глибину віків. Де народився Гомер?
 14.10.02, 13:24 У глибину віків. Куди веде "тропа Трояна"
 08.10.02, 12:36 „Перший український діяч у Єлисаветграді..."
 16.09.02, 15:39 Він дбав про бідняків (Савелій Остроухов)
 16.09.02, 15:27 У глибину віків. Відкриття Вікентія Хвойки
 09.09.02, 14:31 Кіровограду - 250. Добротворці з родини макеєвих
 30.08.02, 18:16 У глибину віків. Трояни. Помилка Генріха Шлімана
 26.08.02, 16:34 У глибину віків. Фенікс воскресає вдома
 16.08.02, 17:25 Кіровограду - 250. Новокозачин - козацька слобода
 13.08.02, 13:12 Кіровограду - 250. Так народжувалося світло
 04.08.02, 17:18 Кіровограду - 250. Історія без вигадок і казок
 21.07.02, 14:08 Геральдичний вінок степової України
 05.07.02, 12:47 Де та Умань і що нам від того, що вона є?
 25.02.02, 19:23 Від "Ілюзіону" - до класичного танцю
 03.02.02, 13:56 Озирнися і побачиш вічність
 31.12.01, 16:48 Новорічна символіка
 17.11.01, 14:33 Із записника архіваріуса. Автографи коронованих осіб
 17.11.01, 14:29 За розпорядженням генерала Кутузова

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!