Як свідчать історичні джерела, цукрова промисловість України веде початок з 1822 року, коли дідич Канівського повіту Київської губернії І.Понятовський збудував у своєму маєтку першу цукроварню. Через 25 років, зазначає відома дослідниця історії України Наталія Полонська-Василенко, наша країна мала вже цілу мережу цукроварень і в першій половині ХІХ століття вивозила цінний продукт за кордон.

Ці дані, безсумнівно, відповідають дійсності. З одним лише уточненням: говорячи про зародження галузі в Україні, вчена мала на увазі виготовлення цукру з буряків. Таке цукроваріння зародилося на початку ХІХ ст., коли російський винахідник Я.Єсипов розробив технологію одержання цукру з коренів цієї культури. До того у багатьох країнах світу солодкий продукт виготовлявся з тростинної сировини, що завозилася із субтропічних країн, де її вирощують.

Першим переробником солодкої тростини на цукор в Україні став купець першої гільдії Іван Масленников. Про життя цієї неординарної людини збереглося надто мало матеріалів: газети у нашому місті не видавалися, архівна справа ще не набула належного рівня. Деякі дані про той період історії міста знаходимо у стислих записах міської думи.

Отже, Іван Масленников. Його ім'я разом з іншим купцем, Семеном Сеньковським, згадується у документах за 1762 рік, коли указом Сенату переселенцям-розкольникам, які поселилися біля фортеці св.Єлисавети у 1755 році, було надано право займатися торгівлею. Вони й стали засновниками купецького прошарку у місті. Першою з перших стала велика і багата родина Масленникових. Походила вона із заможних землевласників Чернігівської губернії. На берегах Інгулу Масленникови теж скупили значну кількість землі і зайнялися виробництвом та переробкою зерна, облаштувавши для цього кілька вітряних млинів. Борошномельний бізнес приносив значні прибутки, Масленникови відправляли борошно у саму столицю імперії.

У Петербурзі Іван дізнався про існування там цукрорафінадного заводу, який ще з 1719 року працював на довізному тростинному цукрі-сирці. Повернувшись додому, Масленников доповів про побачене князю Потьомкіну - володарю Новоросії, чия резиденція знаходилася у Єлисаветграді. „Найсвітліший" вважав себе покровителем торгівлі. Тому справу про відкриття у місті заводу для переробки тростини було вирішено без зволікань. Так 1785 року в Єлисаветграді першим в Україні і другим у Російській імперії виник цукровий завод. Нове виробництво приносило господарю колосальні прибутки, невдовзі він уже наймав морські судна, щоб відправляти свою продукцію за кордон. Дуже швидко Масленников став одним з найбагатших купців міста, адже конкурентів у нього не було.

Можливо, про купця Масленникова і не варто було б згадувати по сплині двох століть. Але ця людина залишила добрий, благородний слід у місті, яке стало йому другою батьківщиною. Цукрозавод з кожним роком розростався, збільшувалася кількість робітників на ньому. Власник підприємства дбав про них, будував житло, спорудив церкву, при ній школу для бідняків. До цього часу район, де знаходився цукрозавод і стояли будівлі робітників, називається Маслениківкою.

А ще купець-благодійник разом з іншими заможними городянами виступив з ініціативою відкриття у місті християнської богадільні. Для неї купецьке товариство придбало будинок на вулиці Великій Перспективній (не зберігся). У ньому довгий час знаходили притулок 25 одиноких нужденних громадян міста. Відкрито богадільню 4 лютого 1794 року.

Треба зазначити, що це був перший благодійний заклад у нашому місті. З того часу благодійництво стало традицією у Єлисаветграді. Вона продовжувалася більше 120 років і припинилася у 1917 році. На жаль, відродження проходить мляво. А благодійники сьогодні так потрібні суспільству.