16 ЛИСТОПАДА - ДЕНЬ ПРАЦІВНИКІВ РАДІО, ТЕЛЕБАЧЕННЯ І ЗВ'Я

Микола Левандовський ЛИЦАР ЕФІРУ
Наталя Карасьова, vechirka.uafor.net
16.11.2002, 06:58

Кажуть, очі - дзеркало душі. А голос? Скільки сокровенного він може розповісти про людину! Слухаючи в далекому дитинстві радіо (тогочасний вибір засобів масової інформації був досить скромним), я намагалася уявити, які ж вони, той оперний співак і актори, що оповідають нам про чужі радощі і біди, і диктори, а серед них і наші, рідні - Микола Левандовський та Людмила Капустіна, котрі щодня знайомили з новинами Кіровоградщини. Микола Євгенович ототожнювався в моїй уяві з образом благородного лицаря. Такий був у нього голос - кришталево-чистий, сильний, мов криця, і водночас оксамитово-теплий. Хіба мріялось мені, малечі, що наші життєві шляхи перетнуться, що я не просто познайомлюся з цією непересічною людиною, а стану його ученицею і колегою. Та, знаючи Миколу Євгеновича більше двох десятиліть, вперше веду розмову про броди його непростого життя, відкриваю для себе незнані досі течії.

ЩО ЗА ПЕРШИМ БРОДОМ...

- Якщо іти за Стельмахом, - розпочинає свою сповідь Микола Євгенович, - то мій перший брід - брід дитинства - був найстрашнішим і найтяжчим. Батько, закінчивши П'яту Українську кавалерійську школу імені Будьонного, колишнє юнкерське училище, одружився з гарною кіровоградською дівчиною На-дійкою і за направленням поїхав нести службу на Дон, де з часом народилися ми із сестричкою Олею. Батьків дядько Михайло Карлович Левандовський був тоді військовим високого рангу служби НКВС Далекосхідного військового округу. Загітував і племінника переїхати туди ж. Батько почав служити у політвідділі прикордонних військ. За доносом, що у ті часи не було дивиною, арештували Михайла Карловича і батька заодно.

За 24 години нас виселили з військового містечка і відправили на крихітну далекосхідну станцію Хадабулак. Довіку буде перед очима: дві валізи з нехитрим начинням, двоє зляканих малих діток і розчавлена горем мама. Горда, ставна і вродлива, завжди усміхнена і привітна, ще вчора вона була першою красунею серед жінок гарнізону, а сьогодні, з червоними від сліз очима, безпорадна, пригнічена - здавалася чужою.

Найбільше мене вразило тоді, що підніжка вагону була дуже високо у мене над головою, і я до безтями боявся, що не зможу до неї доп'ястися, що не встигну і лишуся один у тому страхові, там, де серед ночі кудись забрали тата, а мама, заціпенівши, з безвольно опущеними руками, простояла біля вікна до ранку. А ранком уже складала валізи... Тепер я знаю - вона сподівалась на чудо. Його не сталося, на жаль.

Ми переїхали до Кіровограда, до тітки мого батька, а нам із сестричкою - уже бабусі Гелени та діда Григорія (обоє відійшли у кращі світи, хай дасть їм Бог світле царство). Якби не вони, не знаю, чи вижили б ми - дружина і діти „ворога народу". І та біда постійно ходила за нами, і те клеймо було каїновою печаттю на наших долях.

Питаєте, чи мали вісточку від батька? Один-єдиний раз отримали нелегального листа із бухти Нагаєво Магаданського краю. Батько писав: „Не вір, Надійко, що Партія винна у тому, що трапилось зі мною і такими, як я, винні вороги, котрі в неї проникли". Помирав мій батько - а в Партію вірив. Вірив у неї і я, як і в безневинність батька. Та коли з часом подав заяву, бажаючи стати до лав комуністичної, мені відмовили, посилаючись на „непевне минуле". З тієї ж причини відмовили після подання документів на звання Заслуженого працівника культури. Отак-то.

Голос мого колеги гіркне і тремтить. Такого його звучання я не чула ніколи. Та згодом знову вирівнюється і міцніє, не втрачаючи однак полинових тонів.

- Таким був мій перший, каламутний, з гострим камінням та підводними течіями, брід, - підводить підсумок Микола Євгенович.

Микола Левандовський

ЩО ЗА ДРУГИМ БРОДОМ...

Другий брід, брід юності, став, гадаю, найважливішим у моєму житті. Його початком вважаю службу в армії, де мені зустрілась чудова людина, справжній офіцер, генерал-лейтенант Нєдєлько, під орудою якого я, старший механік-електрик, служив і літак якого доглядав. Він мені був за батька. Я прикипів до нього душею і одного разу поділився своїм болем. Генерал-лейтенант порадив написати до військової Колегії Верховного Суду. Так я й зробив, а незабаром отримав повідомлення, що батька посмертно реабілітовано. Він виправданий, з нього знято всі обвинувачення. Помер він у 1942 році від туберкульозу легень.

Можете собі уявити, яка буря почуттів здійнялася у ще не зміцнілій юнацькій душі. Нєдєлько домігся для мене місячної відпустки. Чи не вперше тоді я розправив плечі і вийшов з каламуті...

Повернувшись з армії, влаштувався у термічний цех заводу „Більшовик". Пішов туди неспроста: треба було добре заробляти, годувати сім'ю, ставати на ноги. Одного разу почув по радіо, що оголошується конкурс читців у Палаці культури „Жовтень" заводу „Червона зірка". Зайшов туди учасником конкурсу, вийшов - переможцем. Відразу ж отримав кілька пропозицій, та вибрав Будинок культури промкооперації. Спочатку був ведучим усіх заходів, а згодом - художнім керівником цього закладу. Невдовзі мене помітили мужі від культури і я став постійним ведучим концертів та різноманітних свят в обласній філармонії.

На одному з таких свят підійшов до мене голова радіокомітету Анатолій Сухачов і запропонував пройти іспит на посаду диктора. І ось результат: з 1956 року я став напарником чарівної жінки, диктора від бога Людмили Капустіної, а ще через деякий час і першим диктором телебачення.

Новий поворот життєвої дороги був визначений. А ще - родина. Дружина Катруся, сини Олексій та Євген. Домашня фортеця. Там тебе люблять. Там ти в повній безпеці. Там - порадники. Там твій світ. Світ, котрим ти особливо дорожиш.

Здобуто перший гарт, перші уроки роботи в екстремальних умовах, роботи з людьми різних характерів і уподобань. Та самодіяльність не полишав.

- Я, до речі, - зауважує Микола Євгенович, - самодіяльне мистецтво не відділяю від професійного. Всі самодіяльні актори несуть, як і професіонали, талановите мудре лицедійство у найкращому розумінні цього слова, звеселяючи серце, пробуджуючи високі почуття, торкаючись найпотаємніших струн людської душі. Вони є носіями духовної щедрості і позитивного начала.

Спілкування з ними, людьми, навіки закоханими у театр, додавало наснаги долати ту течію, котра часом збивала з ніг. А репертуар! „Без вини винні", „Любов Ярова", „Аргонавти", навіть „Фізики" Дюренматта - складна психологічна драма. Це драматичний театр. А в театрі музкомедії - „Сільва", „Роз-Марі", „На світанку", „Весілля в Малинівці", „Ханума". Це солідний репертуар професійних театрів. До слова, мене запрошували свого часу в актори до музично-драматичного імені Карпенка-Карого. Не пішов. Скажу чесно: тепер жалкую. Часом, згадуючи своє полинове дитинство, бачу купочку стареньких бабусь-сусідок, що повсідалися на колоді і просять меткого рудоволосого хлопчиська то показати, як ходить Байбузан, то як говорить дядько Грицько. І те хлопчисько так вправно їх копіює, що бабусі заходяться від сміху. То були мої перші уроки акторської майстерності.

- Оце буде артіст! - нарекли бабусі.

Артиста не вийшло, але ж професія диктора неможлива без акторських здібностей. А взагалі - я в дитинстві дуже любив свою першу вчительку Сіму Кирилівну і хотів стати, як і вона, вчителем.

ТЕЧУТЬ ВОДИ ТРЕТЬОГО БРОДУ

...А життя триває. Долаю брід мудрості і життєвого досвіду. В ньому свої труднощі і радощі. Гадаю, що більшість із того, що мусив зробити у цьому світі, зробив: звив гніздо, зростив синів і сад посадив на дачі такий, що не кожен гарний господар у селі має. Можливо, хтось і добрим словом згадає. Не почуваюсь на свій вік. Як ідемо з хлопцями на зайця (Микола Євгенович затятий мисливець і рибалка, - авт.), то чургикаю з ними по мокрій ріллі нарівні. І чарчину нарівні вип'ю, і пісню заспіваю. А вірші? Вірші пишуть поети, бо вірші розраховані на широкий загал, а я пишу лиш для друзів або для себе, як уже щось надто защемить. Зачитати щось з інтимної лірики? Ну, гаразд. Задля вас поступлюся.

Если свалит усталость,
Упаду на ходу,
Но в тебе я останусь
На твою же беду.
Благодарен судьбе
За восторги и муки...
В этой вечной разлуке
Я останусь в тебе.
Я останусь в тебе
Желтым листиком клена,
Рощей нашей зеленой
Я останусь в тебе.
Я останусь в тебе
Вербы веточкой гибкой,
Задушевной улыбкой
Я останусь в тебе.
Я останусь в тебе
Всплеском рыбы
на плесе,
Скрипом стареньких
весел
Я останусь в тебе.
Я останусь в тебе
Тишиной, ураганом,
И седым мальчуганом
Я останусь в тебе.
Я останусь в тебе
Неизведанной далью,
Лебединой печалью
Я останусь в тебе.
Я останусь в тебе
Песней, доброй
и светлой,
Тихим шелестом ветра
И звездою рассветной
Я останусь в тебе.
Я останусь в тебе!

...Течуть води третього броду. А що там, за третім бродом? Про це думається без остраху. Коли совість чиста, коли не соромно дивитися людям в очі, коли в голосі ще доста і кришталю, і криці, - майбутнє не лякає.

Міці твоєму голосу,
Учителю!
Чистих тобі бродів!
Многая і благая літа!

Архів "ВГ-TV"

 20.04.04, 15:24 До 250-річчя міста. Фільм про Кіровоград теж буде
 05.02.04, 19:04 Кабельне телебачення. Ігнорування авторських прав може обійтись у 2,5 мільйона гривень
 11.12.03, 10:32 TV. Кіровоград перестає бути ефірною провінцією?
 24.02.03, 15:03 На Кіровоградщині перебував голова Нацради України з питань телебачення і радіомовлення Б.Холод
 20.12.02, 13:24 Новым гендиректором российского телеканала ТВС избран Руслан Терекбаев
 13.12.02, 10:19 Кіровоградське телебачення - борги заплатити до понеділка...
 11.12.02, 11:40 Кабельне телебачення як засіб масової інформації
 06.12.02, 00:20 Кіровоградським кабельникам тепер не позаздриш
 21.11.02, 20:01 21 листопада - всесвітній День телебачення. Що нового у просторі? Інформація і правила гри
 16.11.02, 06:58 16 листопада - День працівників радіо, телебачення і зв'язку. Лицар ефіру
 24.10.02, 21:42 Кіровоградське обласне телебачення: вимушена рокіровка каналів
 27.12.01, 16:21 М1 починає роботу
 13.12.01, 19:34 Перший всеукраїнський музичний канал
 07.12.01, 00:24 Микола Вересень: "Я не переконаний, що працюватиму на телебаченні"
 04.12.01, 23:54 "Подробно с Дмитрием Киселевым" - зірка нового сезону?
 17.11.01, 11:16 "Таврійські Ігри" та "Чорноморські Ігри" на Першому Національному

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!