"Червона рута" — назва цієї пісні широко відома сьогодні в більшості країн світу. Разом зі славнозвісними "Подмосковными вечерами" В.Соловйова-Сєдого вона стала яскравим обличчям не тільки радянської, а, що особливо важливо, сучасної української естрадної пісні. А написав її ще зовсім молодий тоді 20-річний самодіяльний композитор, студент Чернівецького медичного інституту Володимир Івасюк. Але чому вибрав він саме таку назву для свого твору — "Червона рута"?

Відповідь на це питання дає головний зберігач фондів Чернівецького меморіального музею Володимира Івасюка Наталія Мороз: "У 18-річному віці, читаючи коломийки, зібрані в етнографічному збірнику відомим ученим Володимиром Гнатюком і виданим ним двотомником у Львові в 1907 році, майбутній композитор уперше зустрів вислів червона рута.

У рідкісному науковому виданні, подарованому його батькові Михайлу Івасюку з нагоди 50-річчя професором Чернівецького університету Олександром Волковим, у фольклорній мініатюрі, записаній у карпатському селі Явче, співалось:

Зацікавившись незвичним висловом (в іншій транскрипції — "Черлена рута"), Володимир протягом наступних трьох років не зміг знайти підтвердження цьому природному феномену.

І лише у 1969 році, як про це пізніше написав його батько в своїй книзі "Монолог перед обличчям сина", перебуваючи разом з ним у фольклорній експедиції в селі Розтоки Путильського району Чернівецької області, почув від місцевих селян-гуцулів легенду про цю таємничу квітку:

"Зелений колір рути, що рясно вкривав гірські полонини, зазвичай зацвітає жовтим цвітом. Але трапляється, хоча й дуже рідко, що зацвітає червоним. Дівчині, якій пощастить знайти і зірвати цей чарівний пелюсток, випадає щастя як квітка розцвісти самій і своєю вродою причарувати любого хлопця". Під враженням від самобутньої краси народної оповіді і народились Володі спочатку вірші, а потім і абсолютно самобутня, новаторська мелодія пісні.

На той час деякі з його пісень, написані раніше, вже виконувались самодіяльним естрадним ансамблем медичного інституту, який він створив разом з однокурсниками.

Деякі з них возив для ознайомлення Левкові Дутківському, який тоді керував у Вижницькому Будинку культури створеним ним першим в Україні вокально-інструментальним ансамблем з ніжною назвою "Смерічка".

"Ми допомагали Володі аранжувати пісні, він виконував їх разом з нами на танцювальних вечорах у районному Будинку культури, — згадує нині широко знаний у країні композитор, народний артист України Левко Дутківський. — У серпні 1970 року під час нашого концерту в Чернівцях у Будинку культури медичного інституту він награв мені на піаніно дві свої нові пісні — "Водограй" і "Червона рута".

Уже при першому прослуховуванні пісні вразили своєю незвичною, яскравою мелодійністю. Ми включили їх у свій репертуар і порадили Володі показати їх у музичній редакції обласного телебачення".

Музичним редакторам пісні теж сподобались, і молодому композитору запропонували їх записати в студії. Для цього він запросив музикантів популярного у місті інструментального ансамблю "Карпати" (керівник В.Громцев) і молоду естрадну співачку Олену Кузнєцову.

"На той час ми вже майже рік були знайомі з ним, — поринає у спогади Олена Миколаївна, — і хоча були однолітками, але я вже мала досить вагомий досвід роботи на професійній сцені, пропрацювавши понад півтора року солісткою у джазовому ансамблі "Буковина" Чернівецької філармонії, яким керував відомий музикант Й.Смілянський.

Гастрольні виступи нашого колективу відбувались не тільки по містах України, але й далеко за її межами.

Враховуючи мій досвід, він ділився творчими задумками деяких пісень, у тому числі "Водограю" і "Червоної рути". Тому і не давно, що саме мене запросив на їх перше виконання на телебаченні.

Працювалось важко. Складна мелодика пісень вимагала від усіх нас максимальної зібраності і зосередженості. Було зроблено 12 дублів, поки не добились належного звучання запису.

13 вересня 1970 року о 15.00 передача "Камертон доброго настрою", в якій разом з іншими виконавцями прозвучали проспівані нами з Володею пісні, була показана по республіканському телебаченню.

Через деякий час разом зі "Смерічкою" я виконувала "Червону руту" у фінальній частині популярної передачі Центрального телебачення "Алло, ми шукаємо таланти", яка записувалась у приміщенні красеня — Мармурового залу Чернівецького університету. І слухачі в залі, уже знаючи пісню, співали її разом з нами.

На жаль, я не змогла поїхати до Москви на запис пісні "Червона рута" у фіналі "Пісня-1971", і Володя співав її разом з Василем Зінкевичем та Назарієм Яремчуком.

У 1972 році в Чернівецькій філармонії було створено вокально-інструментальний ансамбль з однойменною назвою, солісткою якого стала Софія Ротару, а сама пісня і сьогодні прикрашає репертуар виконуваних нею пісень.

Разом з уже згадуваною "Смерічкою", яка теж перейшла на професійну сцену, буковинські співаки за минулі роки познайомили з піснями Володимира Івасюка слухачів багатьох країн світу.

А пісня "Червона Рута" увійшла до репертуару не тільки сотень виконавців з усіх республік колишнього Радянського Союзу, а й співаків багатьох зарубіжних країн, які, співаючи нашу пісню, знайомили таким чином з українською мовою своїх співвітчизників.

Тому, безумовно, я пишаюсь, що разом з Володею надала цьому пісенному шедевру творчі крила".