МУЗИКА

Київський тріумф нині звільненого хору
ДІАЛЕКТИКА ТВОРЧОГО НЕСПОКОЮ. ФРАГМЕНТИ ПОРТРЕТА МАКСИМАЛІСТА ЛЮБОВИЧА
Олександр Воронін, vechirka.uafor.net
19.07.2003, 00:21

Наступного року виповнюється 250 років з дня заснування Кіровограда. Остання, рівно десята частина цього історичного хронометражу, припадає на роки становлення і розквіту справжньої візитної картки Кіровограда — муніципального камерного хору, який усі ці роки незмінно очолює заслужений діяч мистецтв України Юрій Любович. З портрета лідера уславленого колективу нам і хотілося б започаткувати у газеті рубрику, у рамках якої приніс і приносить славу перлині нашого степового краю. Розпочати прем'єру рубрики саме з особи Юрія Васильовича ми вирішили з декількох міркувань. Збіг ювілеїв (чверть тисячоліття — місту та чверть століття — хору) — не головне. Дуже вже яскрава, парадоксальна постать нашого кіровоградського маестро. До того ж, як не згадати принагідно класичне: "Усе минає, а музика — вічна".

1. Випадкове, закономірне

Юрій Любович народився в окупованому Кіровограді 7 листопада 1941 року, саме в той день, коли у Москві танки з параду прямували безпосередньо на передову, щоб згодом дати відсіч ворогові...

Доля оберігала малого Юрка від усіх спокус, небезпечних альтернатив та непевних кроків, які так легко було зробити підліткові. У чотирикутнику, що формує характер підлітка (вулиця, школа, сім'я, самовиховання), два останні фактори домінували. Змалку допитливий хлопчик тягнувся до книги, в його уяві поставали краєвиди далеких земель із кораблями у портах. Після закінчення школи він пробував навіть вступити до кораблебудівного інституту. Та не судилося. І перший запис у трудовій книжці золотого (!) медаліста-випускника третьої школи міста — учень слюсаря заводу "Червона Зірка".

Батьки розраховували, що кар'єру музиканта зробить молодша сестра Юрія — Лариса. Оскільки у роду ніколи не було музикантів, для неї, власне, і придбали піаніно. Проте Лариса Василівна згодом пішла правничою стезею, а Юрій усе частіше став підходити до інструмента, музикуючи самотужки.

Сміючись, Юрій Васильович пригадує, як ішов з батьком та дідом однієї погожої днини у лазню. Шлях від дому до неї проходив повз Будинок піонерів, де того дня відбувалося прослуховування дітей для запису в хор. Вирішили зайти. Послухали — забракували. Однак на зворотному шляху повторно ризикнув стати у чергу потенційних Шаляпіних (Федора Івановича, до речі, спочатку теж нікуди на хотіли брати). Послухали ще раз — прийняли.

Таких випадковостей, що згодом трансформуються у закономірність правильно обраного шляху, можна наводити ще багато. Якось Юрко, вже працюючи на заводі, разом з батьками був на концерті симфонічного оркестру. Там батьки, яких дуже цікавила подальша доля сина, і дізналися від нього про мрію, яка поступово визрівала у свідомості юнака:

— Ви весь час запитували, ким же я хочу бути, яке місце хочу зайняти у житті? Бачите того дядька з диригентською паличкою на підставці? Ось саме там я й хочу стояти...

Юний Юрій Любович віддав документи до диригентсько-хорового відділення нового навчального закладу — Кіровоградського музичного училища, яке згодом, через два десятки років очолив.

2. Від простого... до складного, вищого, нового

Оскільки музичні школи, що на той час відкрилися у райцентрах, потребували кваліфікованих кадрів, то майже перед усіма випускниками Кіровоградського музучилища 1963 року відкривалися не тільки педагогічні, але й адміністративні перспективи для кар'єри: більшість музичних шкіл на периферії очолили вихованці саме цього випуску. Самого Любовича спершу направляли на роботу до Олександрійського культосвітнього училища. Але рідний дядько-геолог так яскраво розмальовував йому красу сибірських просторів, що він вирішив спробувати поселитися в Якутії. Однак замовлення на фахівця надійшло з далекосхідних земель — із Комсомольська-на-Амурі. Там він влаштувався у місцевій музичній школі і одночасно почав створювати хорові колективи. На базі ПТУ швейної фабрики створив навіть вокальний ансамбль української пісні з нащадків наших земляків із Західної України, що були у 30-50-ті роки депортовані на Схід...

А пізніше створює у місті молодіжний академічний хор.

Об'єднав Любович у новоствореному колективі усі вокальні таланти міста не за профспілковим, а справді за професійним принципом (це при тому, що працювати у міському хорі доводилося здебільшого на громадських засадах). Слава про колектив докотилася і до столиці краю — Хабаровська, звідки він і отримав запрошення на роботу.

А тим часом відчув Юрій Васильович потребу і в ґрунтовнішому теоретичному багажі, і у відповідній школі хорового диригування. А однією з найкращих на той час була школа хорового співу професора Костянтина Пігрова з Одеської консерваторії. Про її реноме свідчать і наслідки анонімного опитування, проведеного серед учасників V хор-фесту "Золотоверхий Київ" у 2001 році, де ім'я Костянтина Пігрова розмістилося на третій сходинці рейтингу "10 найкращих хормейстерів України ХХ століття" (попереду названі лише Микола Леонтович та Олександр Кошиць). Під час чергової відпустки і подав Юрій Васильович документи на заочне відділення Одеської консерваторії ім.А.В.Нежданової. Студентові Любовичу двічі на рік, протягом шести років, довелося літати на сесії (квиток в один бік з Далекого Сходу до Одеси коштував 127 карбованців). Неважко підрахувати, що за цей час він кілька разів умовно облетів планету.

А тим часом покликали його на батьківщину. У Кіровоградському музучилищі була вакансія завідуючого відділенням хорового диригування. Ще раз зваживши усі за і проти, у 1971 — наважився. Протягом тижня продав усі меблі, здав ключі від квартири і подався додому...

З роботою в училищі все було гаразд, ніби як і обіцяли. Проте квартиру довелося чекати не рік, а цілих тринадцять.

...На репетиції святкового концерту, який збірна талантів регіону готувала до чергової партконференції і який хор училища розпочинав величальною ораторією, хтось із партчиновників порадив хормейстеру поголити бороду. Юрій Васильович категорично відмовився.

— Тоді ми вас знімаємо з концерту.

— Знімайте.

І концерт обійшовся без хору. Любовича хотіли зняти з роботи. Навіть формулювання якесь хитре придумали. Але він попросив додати до нього "за те, що відмовився поголити бороду", і сказав: "А завтра це рішення у фейлетонному викладі буде надруковане у "Правді".

У 1978 році, щоб якось привернути увагу тодішніх партійних керівників до своєї справи, Любович робить тактовний хід і називає створений колектив "Хором радянської пісні". Колективу було присвоєно звання „Зразково-показова хорова капела" (такі звання мали лише кілька колективів на Україні).

На початку 90-х рішенням міськвиконкому „хору Любовича" було надано статус муніципального камерного. Цей колектив, мабуть, і став справою номер один у біографії Любовича. З ним він завоював визнання у мистецьких колах країни та зарубіжжя.

3. Можливе, імовірне, дійсне

На свій, як кажуть, страх і ризик Любович зі своїми хористами ще з 1987 року почав співати духовні твори видатних фундаторів російської музики, українців з походження — Дмитра Бортнянського, Максима Березовського, Артемія Веделя, Миколи Дилецького.

Тим часом наближався 1988 рік — рік тисячоліття хрещення Русі, горбачовська гласність торкнулася і стосунків держави із церквою, тим більше — така вагома подія проходила під егідою ЮНЕСКО. Згори дали команду на місця: провести урочисті заходи. Порадили провести і відповідний концерт. Тут Любович з цілком підготовленою програмою погодився стати головним режисером святкового концерту. Після нього священики ще довго біля стін театру висловлювали вдячність Юрієві Васильовичу. Бо саме виступ його вихованців став для них конкретним знаком: гоніння на церкву в країні припинилися...

З того часу хор неодмінно включає у свій репертуар твори фундаторів духовного співу, їх українських (Миколи Лисенка, Миколи Леонтовича, Олександра Кошиця, Кирила Стеценка, Євгена Станковича, Лесі Дичко, Віктора Степурка) та російських (Олександра Архангельського, Сергія Танєєва, Павла Чеснокова, Костянтина Шведова) наступників на терені духовної музики. А нещодавно наш земляк, видатний сучасний український композитор Володимир Зубицький (приїхав з Італії, де вже сім років мешкає із сім'єю), виступаючи з концертами на честь свого 50-річчя у Кіровограді та на своїй батьківщині — Знам'янці, подарував колективу Юрія Любовича свій останній хоровий твір — молитву на канонічні тексти „Царю небесний". Цю прем'єру (як і всю програму хору) щиро вітали прихильники хорової музики на недавніх „Музичних травневих зустрічах" у філармонії. Свого часу камерний хор міста першим в Україні виконав „Реквієм" Габріеля Форе та „Коронаційну месу" Вольфганга Моцарта.

Взагалі ж репертуар колективу, що ґрунтується на класичній хоровій музиці європейського відродження, вітчизняній класиці ХІХ-ХХ століття, весь час поповнюється творами сучасних авторів, написаних для різних стилів і жанрів вокального мистецтва.

Можливо, комусь максималістський підхід Любовича щодо підбору виконавців та принципи його роботи і не до вподоби. Однак його камерний хор — один з найкращих в Україні. Свідчення цього — перемоги на всеукраїнських та міжнародних конкурсах: лауреатство на конкурсі ім.Леонтовича (1993), Міжнародному Моцартівському конкурсі у Юрмалі (1996), Гран-прі на Міжнародному конкурсі „Південна Пальміра" (1996) та на Всеукраїнському конкурсі хорової музики ім. Дениса Січинського (Івано-Франківськ, 2000), вагомі фестивальні перемоги у далекому зарубіжжі — „Золота печатка" у Тампере (Фінляндія, 1997) та звання лауреата у німецькому Дармштадті (1999), створення жіночого хору „PRIMA VISTA", який у цих же містах одержує відповідно — „Золоту печатку" та „Срібний диплом", визнання вимогливого слухача у Львові, Одесі, Дніпропетровську (Україна), Ярославлі, Красноярську (Росія), Толбухіні, Балчику (Болгарія).

Окремої розмови заслуговує розповідь про те, як вдавалося усю цю чверть століття лідерові колективу боротися за його виживання. Статус муніципального дозволяв хорові лише утримувати відповідну форму, а про розширення творчих планів, а тим паче — гастрольно-фестивальну діяльність, без спонсорської допомоги залишалося б тільки мріяти. Інший би тишком-нишком, демонструючи свою лояльність, потроху б і домігся частини наміченого. Любович же, який звик боротися за справу з відкритим забралом, не приховуючи своїх поглядів, думок, оцінок, школу дипломатії так і не засвоїв. Не приховував він і своїх політичних симпатій. Саме через це свого часу ледве не зірвалася запланована заздалегідь поїздка хору на зарубіжний конкурс: в останню мить на обласному рівні саме через його політичні уподобання у фінансуванні було відмовлено. При цьому було проігноровано і той фактор, що у далекій Фінляндії чи Німеччині багато хто із слухачів (у тому числі — потенційних інвесторів) про Кіровоградщину, наше місто, може, вперше і дізнався з назви нашого муніципального хору. Тому довелося хористам їхати ледве не за власний рахунок. Щоб застрахуватися у подальшому від подібних сюрпризів, Юрій Васильович разом з друзями засновує благодійний фонд „Підтримки хорового мистецтва" в Кіровоградській області. Саме завдяки фонду Юрій Васильович втілює у життя грандіозний проект — створення на Кіровоградщині фестивалю дитячого хорового співу „Золотий Орфей". Три роки підряд навесні дитячі голоси (більше тисячі) заповнюють зал обласної філармонії. І це свідчить про те, що фестиваль — не одноразова акція, а подія, яка може перерости у міжнародну.

А днями Юрій Васильович домігся позитивного вердикту від міської влади про заснування нового свята хорової музики „Єлисаветградська хорова академія". Перша академія, що триватиме три доби у жовтні, буде присвячена 25-річчю нашого муніципального хору. Однак, крім концертних виступів, заплановано і проведення наукових конференцій, присвячених багатьом аспектам хорового співу, взаємодії різних видів мистецтв. Для участі в ній очікується приїзд до нашого міста музикознавців з Києва, Одеси, Москви, Санкт-Петербурга.

У авторському циклі передач на телебаченні „Контрапункт", у резонансних діалогах з науковцем Світланою Барабаш в обласних часописах, у інтерв'ю в електронних ЗМІ маестро всіляко пропагує ідею збереження художнього спадку минулого і сучасного, Юрій Васильович був членом журі майже всіх, хоч трохи відомих в Україні хорових конкурсів, Міжнародного фестивалю-конкурсу „Звучит Москва" (Росія), почесним гостем кількох хорових конкурсів і фестивалів, включаючи знаменитий хор-фест „Золотоверхий Київ".

12-14 червня 2003 року, коли муніципальний камерний хор юридично припинив своє існування, на VІІ фестивалі „Золотоверхий Київ", як це не парадоксально, виступив просто тріумфально (до речі, усі витрати, пов'язані з поїздкою та перебуванням „хору Любовича" у столиці, здійснено за рахунок організаторів фестивалю). Дійсно — „нема пророка..."

А зі столиці Любович відразу поїхав у нашу Південну Пальміру, де, заручившись підтримкою одеського колеги, професора музичної академії Юрія Дикого, через генерального консула Російської Федерації у Одесі зумів-таки для нашого міста організувати додатковий, незапланований гастрольний виступ нової зірки російської опери, соліста Московського Великого театру, заслуженого артиста Росії Михайла Казакова.

— Я щиро прагну зробити так, щоб наша географічна провінція не перетворилась на провінцію духовну.

Юрій Васильович суттєво розраховує на благодійну допомогу цивілізованих представників нашого бізнесу, а їхні імена, за закордонним прикладом, він планує видрукувати у спеціальних пам'ятних буклетах та концертних програмах...

Особистість, як відомо, творить її супротив несприятливим обставинам. Не раз музиканту, представлення на присвоєння якому звання народного артиста України понад чотири роки скніє у владних кабінетах, доводилося із сумом констатувати, що той чи інший його задум так і не вдалося втілити у життя. А він брався за нові проекти. Однак усі організаційні негаразди та недоброзичливість „сильних світу цього" — ніщо порівняно з особистими трагедіями.

У 1995 році через харчове отруєння Юрій Васильович кілька днів був на межі життя і смерті. Міцний організм музиканта тоді вистояв. Не стало тата й мами. А два роки тому — нова трагедія: передчасно пішов із життя його син...

За східною притчею, якщо Всевишній хоче випробувати людину, він посилає їй талант, щоб згодом перевірити, як та зуміла ним розпорядитися. Безумовно, Юрію Васильовичу вдалося використати той дар, який йому даровано Богом та батьками. Однак найхарактерніша риса його характеру — неприборкана енергія і творчий неспокій — дають підстави землякам розраховувати на нові й нові мистецькі сюрпризи від нашого уславленого маестро.

На знімку: Київський тріумф нині звільненого хору.

P.S. Коли готувався матеріал, містом поширилися чутки (сьогодні це факт), що через фінансові негаразди, мабуть, зумовлені ще досі не прийнятим бюджетом, Юрій Васильович звільнив своїм наказом хористів муніципального хору з роботи. Цікаво — чи назавжди?

Щойно мені під руку потрапив музичний журнал, у якому вичитав цікавий факт: „Бюджет середнього за рівнем симфонічного оркестру США з міста Солт-Лейк-Сіті дорівнює 25 мільйонам доларів на рік. Музиканти не задоволені, тому активно намагаються довести рівень фінансування хоча б до 45 мільйонів". Як кажуть, нам би їхні пробле— ми...

Архів "ВГ-Музика"

 10.02.05, 18:07 Віка Богуславська: "На CD — пісні про добро і зло в шахматному порядку"
 08.02.05, 16:11 Фестивалі. "Від Різдва до Різдва"
 24.01.05, 15:38 Костянтин Пилип'юк. Контакт із музикою на все життя
 12.10.04, 12:44 "Червона рута — 2005"
 04.06.04, 13:17 "Травневі музичні зустрічі". "Який чудовий слухач !"
 10.02.04, 16:28 "Я дуже-дуже вас люблю!". Наталя Бioppo
 29.01.04, 18:46 Розгадуючи таємниці Мейтуса
 27.01.04, 16:42 Пісня, яку співає увесь світ. "Червона рута"
 12.12.03, 16:26 "Зоряни". Із Мар'ївки в Європу, або Пісня не вертається додому?
 25.11.03, 14:51 Марія Бурмака — українська Трейсі Чепмен
 04.11.03, 18:34 Хор Любовича проти повстяної свідомості
 28.10.03, 12:24 Щоб правильно співати, треба правильно жити
 17.10.03, 18:08 Кіровоградська обласна філармонія найближчим часом: Марія Бурмака, "Уездный город", Олександр Новіков
 09.10.03, 20:01 Лідія Забіляста: "Внутрішній стержень людини має бути завжди міцним"
 09.10.03, 16:32 Початок концертної діяльності
 02.10.03, 21:44 59-й концертний сезон. На кіровоградців чекатимуть Лідія Забіляста, Вєрка Сердючка, Валерій Меладзе, Національний хор імені Г.Верьовки, Уездный город, Олександр Розенбаум, Клара Новикова...
 19.07.03, 00:21 Діалектика творчого неспокою. Фрагменти портрета максималіста Любовича
 07.07.03, 19:19 Матіола пахне для всіх однаково, або Любити красиве
 03.07.03, 02:18 Париж, Афіни, Страсбург плюс ... Кіровоград
 27.06.03, 15:20 Справжній бас виступатиме для нас
 23.06.03, 18:23 Життя без прикрас. Для вас співають мандрівні артисти
 13.06.03, 15:54 "Травневі музичні зустрічі". Кіровоградський мюзик-фест виріс і у форматі, і у масштабах, і в резонансі...
 13.06.03, 07:03 III регіональний відкритий конкурс баяністів і акордеоністів "Гармоніка" (Одеса). Є талант!
 12.06.03, 22:14 У кіровограді відкрито меморіальну дошку Юлія Мейтуса
 09.06.03, 13:15 У вересні кіровоградському музпеду — 35!
 03.06.03, 12:08 Валентина Ревенко: Прекрасна будівля під назвою "культура" хитається...
 30.05.03, 16:14 XII фестиваль-конкурс вокально-хорового мистецтва "Калиновий спів". "Моя Україна — червона калина, лети ж, моя пісне, лети..."
 30.05.03, 11:45 "Травневі зустрічі" — у повному обсязі!
 22.05.03, 21:32 Фестивальні обрії. "Калиновий спів" запрошує...
 19.05.03, 15:21 Концерт для мобілки з оркестром, або Як знову не загубити Вівальді
 06.05.03, 14:01 VI фестиваль "Травневі музичні зустрічі". Фестиваль буде особливим
 06.05.03, 13:55 Фестиваль "Калиновий спів". Були хори, тепер — солісти
 29.04.03, 10:11 А музика звучить...
 18.04.03, 14:27 Музичний фестиваль скликає друзів. "Нейгаузівські музичні зустрічі"
 12.04.03, 11:02 1-3 травня 2003 р. у Каховці пройде XII Міжнародний фестиваль "Таврійські Ігри"
 01.04.03, 08:14 "Родина — це вся Україна..."
 14.03.03, 09:11 Гастролі, концерти. Сумний арлекін побував і у нас. Валерій Леонтьєв
 08.03.03, 00:13 "Провесінь" несе весну душі
 07.03.03, 16:18 Пам'яті поетеси і патріотки
 25.02.03, 12:34 У Кіровограді розпочався VIII Всеукраїнський фестиваль-конкурс виконавців на народних інструментах "Провесінь"
 12.02.03, 14:50 Юлій Мейтус: повернення у рідний дім
 06.02.03, 23:25 Известный христианский певец Майкл Смит профинансировал 4 000 детей
 29.01.03, 13:14 Всеукраїнська премія у галузі музики та масових видовищ "Золота Жар-птиця" за підсумками 2002 року не вручатиметься
 27.01.03, 08:11 Життя, віддане музиці
 21.09.03, 21:37 Перехрестя талантів
 17.01.03, 09:17 Підростають нові музиканти
 06.01.03, 15:29 Оксана Білозір: „Такого унікального святкування Різдва, як в Україні, немає ніде у світі"
 03.01.03, 19:31 Започатковано музичні вечори
 23.12.02, 15:55 Творче горіння маестро запалювало інших. Кім Олександрович Шутенко
 17.12.02, 12:11 В'ячеслав Бутусов. Вечір ностальгії для вчорашніх тінейджерів
 16.12.02, 12:42 Любов Успенська: "Я обов'язково повернусь..."
 22.11.02, 12:56 На конкурсі пам'яті Володимира Горовиця виступала юна кіровограда
 22.11.02, 08:37 Коли крізь розпач випнеться надія
 08.11.02, 16:44 "Червона рута" червоніє за Кіровоград
 18.10.02, 10:21 Відновлено конкурс виконавської майстерності
 08.10.02, 12:44 То був справжній народний артист
 14.08.02, 11:02 Святкування Дня Незалежності з телеканалом М1!
 12.07.02, 14:07 Як наші були на Таврійських Іграх, або Кіровоградські показові виcтупи у херсонському степу
 19.06.02, 12:51 "Калиновий спів" - це доля, це біль, все те, що не збулося в моєму житті..."
 25.05.02, 12:28 Зберегти пам'ять про відомого композитора
 25.05.02, 07:38 Чотири вечори побачень з классикою
 23.05.02, 19:18 Элтон Джон начал гастрольное турне по Европе
 22.05.02, 13:17 Діана Гурцька: "Сцена - то моє життя"
 29.03.02, 17:10 Діти виконують джаз
 25.03.02, 19:09 Элтону Джону исполнилось 55 лет
 04.02.02, 10:37 Музика виховує інтелектуалів
 26.10.01, 10:43 Ця романтична і тендітна Валерія
 05.10.01, 21:36 Група Space дає концерт на Україні

"ВГ" №4
(21.01.2005)
















Украинския баннерная

Copyright © 2001–2006 "Vechirka.uafor.net" :: Design & Creation
Використання текстових матерiалiв cайту дозволяється лише з активним посиланням (гіперлiнком) на www.Vechirka.uafor.net.
Використання фотоматеріалів сайту без письмового дозволу ЗАБОРОНЕНО!
Использование текстовых материалов сайта разрешается только с активной ссылкой (гиперссылкой) на www.Vechirka.uafor.net.
Использование фотоматериалов сайта без письменного разрешения ЗАПРЕЩЕНО!