Про це свідчить досвід приватного підприємця Віталія Мартинюка, який уже більше десяти років займається книготоргівлею спочатку в області, а тепер і в Україні.

1. ІСТОРІЯ ПЕСИМІСТИЧНА

...Ринкова стихія призвела до майже абсолютного знищення колись стабільної, структурованої системи державної та кооперативної книжкової торгівлі. Невеличка частина приватизованих книжкових магазинів збереглася лише у містах, але й їхнє становище з року в рік практично не поліпшується і життя в них жевріє в основному завдяки ентузіазму колективів та керівників, як правило, високопрофесійних людей, відданих своїй справі, які самі і знаходять літературу, і доставляють її, і вирішують питання утримання приміщень, оренди, сплати податків. Усе це при невеликих, майже мізерних прибутках - непосильний тягар, але якось тримаються, можливо, ще й тому, що відчувають свою потрібність людям, суспільству. На жаль, ні в керівників органів місцевого самоврядування, ні в представників державної влади не вистачає далекоглядності, щоб зрозуміти: книга - це духовний чинник, а не ковбаса й горілка, і до неї ставлення має бути особливе.

Про стан книжкових магазинів у Кіровограді наша газета писала досить детально (№27 від 6 липня 2001 року, "Гряде покоління, яке не тримало в руках "Кобзаря"). З того часу ситуація не поліпшилась. Книжкових магазинів стало ще менше - патент "Букініста" придбав новий власник, який зараз ремонтує приміщення, але чи займатиметься він книжковою торгівлею - це ще питання, фінансовий стан тих, що залишились, м'яко кажучи, бажає кращого.

Порятунком тут могла б стати обласна програма, про яку йшлося ще минулого року під час круглого столу, організованого з нагоди професійного свята управлінням у справах преси та інформації облдержадміністрації. Розроблялася вона на основі минулорічного ж таки Указу Президента про відновлення державної системи книготоргівлі і, як було зазначено на засіданні круглого столу, на той час ще не дала відчутних результатів. Пройшов майже рік, і новопризначений начальник управління Микола Волок повідомив, що на останній колегії Держкомінформу згадувалось про цю проблему, але про те, що в області існує відповідна програма, яка мала б уже працювати, він навіть не знає. Його заступник Алла Іщенко лаконічно зауважила, що за останній рік у справі відродження мережі книжкової торгівлі в області нічого не зроблено...

2. ІСТОРІЯ ОПТИМІСТИЧНА

Віталій Мартинюк почав... із продажу "Вечірньої газети". Тоді, коли вона тільки почала виходити і була новим словом у місцевій журналістиці, кіровоградці охоче купували її на вулиці. Депутат міської ради тодішнього скликання Віталій Мартинюк вирішив допомогти своїй газеті, а вийшло, що започаткував власну справу. Пережив період дешевих брошурок і календариків, з часом зрозумів, що в райцентрах і селах практично відсутня конкуренція, а попит, хоч і невеликий, все-таки є, бо в українському суспільстві, незважаючи на жорстку економічну кризу, інтерес до книги повністю не згасав ніколи. Поступово налагодив зв'язки з видавництвами (сьогодні цих партнерів у Мартинюка більше двадцяти, серед них відомі - "Фоліо", "Трибуна", "АСАНА", "Преса України", "Мапа", що дозволяє йому мати кілька тисяч назв книг), паралельно шукав надійних людей в районах і селах, які грамотно і компетентно могли б займатися книжковою торгівлею. До речі, знайти таких людей і сьогодні - проблема. Наприклад, в Олександрівці, переконаний Віталій Миколайович, попит на книгу є, а от знайти діяльного і порядного партнера поки що не вдається... У цій ситуації всі ризики, зрозуміло, доводиться брати на себе. Їздити, пропонувати, вивчати попит. І якщо практично у кожному селі є магазин і бар, то до книг місцеві підприємці ставляться з недовірою - хто їх, мовляв, буде купувати? Але ж купують. І там, де якесь виробництво почне краще працювати (особливо добре це помітно на прикладі цукрозаводів), там і попит зростає.>

Така копітка, наполеглива робота почала давати свої результати: цього року вперше до Мартинюка звернулися з пропозиціями про співпрацю потенційні партнери і споживачі. Досі було навпаки. Причому, аж з Одеської області. Її зараз підприємець активно освоює. На карті України, що в його кабінеті, аж рябить від різнокольорових булавочок, які щільно обсіли Кіровоградську, Черкаську, Миколаївську, Вінницьку, Херсонську, Одеську області. Кожна булавочка - точка книжкової торгівлі. У Мартинюка розроблено цілий ряд маршрутів, що дозволяє раз на місяць побувати у кожній із них. І перспективи для дальшого розвитку є непогані. Книга і, зокрема українська, потрібна скрізь, у кожному селі. І розмови про якусь упередженість до неї з боку споживача - суцільна вигадка. У цьому щодня переконується приватний підприємець Віталій Мартинюк. Сьогодні для багатьох авторів в Україні, досить відомих і навіть знаменитих, вийти на таку широку, розгалужену мережу книжкової торгівлі - голуба мрія. Бо творять же вони не для себе і своїх друзів, а для народу, а до народу ті книги просто не доходять, от і роздаровує їх автор своїм знайомим і знайомим знайомих. У кращому випадку нові книги потраплять у бібліотеки, але достатньо широкого й оперативного розголосу в суспільстві навіть дуже талановиті твори не мають. Це кричуща проблема духовного і морального плану, яка б мала хвилювати не лише підприємця Віталія Мартинюка, який нині міркує над тим, як би розширити свою матеріальну базу, щоб мати можливість розвивати справу далі, а й державу. Натомість вона цікавиться (до Миколи Волока вже приходили представники відповідних органів), чому "ПП Мартинюк" і досі не внесений до Державного реєстру видавців, виготівників і розповсюджувачів видавничої продукції. Рішення про таке внесення прийняте Держкомінформом (про це у підприємця є відповідний документ), але реєстраційний збір становить 25 неоподаткованих мінімумів. Кому і за що Віталій Мартинюк має віддавати ці гроші? За свою чесну працю? Як підприємець, він зареєстрований і всі податки сплачує вчасно. За те, що самотужки робить, фактично, справу державної ваги? Адже книгорозповсюдження - одна з підвалин гуманітарної аури нації, без якої будь-яка держава - тільки примітивний бюрократичний апарат.