Що не кажи, - переситився вже наш глядач відеопродукцією, де перекладачі з гугнявим голосом (є версія, що з прищепкою на носі) озвучували непереможних персонажів С.Сталоне, А.Шварценеггера, Б.Уіліса. Першими ж подалі відсунули стільці від екранів власники відеомагнітофонів. Врахуйте й те, що паралельно із масовим закриттям кооперативних відеосалонів, суттєву конкуренцію системі кінопрокату склало й телебачення, левову частку ефірного часу на якому власне й займає кінопоказ. Тож поступово, за законами діалектики, кількість переростає в якість. І тепер значно престижніше стає у колі друзів заявити - „вчора у кінотеатрі дивився з родиною цікаву мелодраму", ніж хвалитися новою відеокасетою. Тенденція до заміни „відака" на великий екран спостерігається, до речі, за даними соціологів та культурологів, на всьому пострадянському просторі. А що ж на Кіровоградщині? Невже „Зоряний" так і залишиться єдиним пам'ятником системі культмасового кінопоказу? Про це ми і вирішили поговорити з генеральним директором ВО „Кіровоградкіновідеопрокат" Юрієм Довгим.

- Не думаю, що настав час говорити про повну загибель системи кінотеатрів в області. Сподіваюсь, і не постане. Звичайно, відродити роботу всіх 1200 кіноустановок, що існували в регіоні до 1990 року, не реально та, мабуть, і не потрібно, а ось налагодити більш-менш регулярний кінопоказ у найбільших місцевих кінотеатрах та будинках культури області не тільки можливо, але й доцільно. Слід зауважити, що в окремих районах, зокрема в Новгородківському, Долинському, Онуфріївському, Новомиргородському, Устинівському, Ульяновському та у місті Бобринці вже є вдалі спроби відродити практику масової демонстрації кінострічок. Ця робота здійснюється у рамках реалізації Указу Президента України від 14.09.2000 року та відповідного розпорядження голови облдержадміністрації від 12.03.2001 року „Про обласну програму розвитку та підтримки кіномережі і кіновідеопрокату на період до 2005 року". Остання, до речі, передбачає в бюджетах усіх рівнів дотації на підтримку місцевого кінопрокату, особливо на період його становлення, вірніше - часткового відродження. І зараз триває робота по уточненню трансферних асигнувань на кіно на наступний 2003 бюджетний рік.

- Погодьтесь, Юрію Григоровичу, що наш потенційний кіноглядач зі своїми вподобаннями неоднорідний.

- Дійсно, тому в організації кінопрокату слід враховувати вікові, професійні та й місцеві особливості кіноаудиторії. Приміром, у сільській місцевості досі існує попит на індійські двосерійні кінострічки минулих років, яких чимало збереглося на нашій кінобазі, а ось в обласному центрі вони навряд чи мали б успіх, бо ці фільми часто-густо демонструє „Новий канал". Між іншим, ми нещодавно здійснили інвентаризацію наявних у нас фільмів. Маємо на базі приблизно три тисячі кінострічок. Не всі з них, звичайно, можна зарахувати до золотого фонду вітчизняного та світового кіномистецтва. Найбільш зіпсовані плівки відвезли для утилізації на Шосткінський комбінат „Свема". Однак сотня-інша з плівкового фонду, при відповідній рекламі й популяризаторській роботі, здатна зібрати в міських закладах кінопоказу свого глядача.

- І все ж десята муза кіно - наймолодша в пантеоні мистецтв, та жоден з його видів не відчуває такого впливу часу: кіномова багатьох стрічок минулого, попри навіть вдалі режисерські знахідки і гру акторів, не сприймається молодим глядачем, що за останні роки звик до зовсім іншого темпоритму, саунд-треку, способу монтажу кадрів, не кажучи вже про спецефекти...

- Саме тому паралельно з демонстрацією кінокласики (вітчизняні зразки якої зараз активно реставрують на кіностудії імені О.Довженка) на місцях є можливість крутити й нові стрічки, які закуповує наше об'єднання у столичних дистриб'юторів закордонних продюсерських центрів. Ясна річ, кінопогоду в усьому світі визначає нині Голлівуд, і ми нікуди не дінемось від демонстрації американських стрічок, проте наголос у своїй прокатній політиці будемо робити не на жорстоких та жахливих стрічках, а на мелодрамах, ліричних комедіях, історичних картинах. Можливо, й на хорошій фантастиці. І хоча нині можна на пальцях рук перерахувати кількість закуплених об'єднанням нових стрічок (та й тягатися із „Зоряним" нам не під силу), та, сподіваюсь, ми ще приємно здивуємо свого глядача. Маємо надію і на застосування новітніх технологій у практиці кіно-, відеопоказу. Насамперед, хочемо придбати для потреб області цифровий відеопроектор, здатний забезпечити якісний показ фільмів для аудиторій від 50 до 500 глядачів. Досвід використання такого пересувного кінотеатру в західних регіонах країни себе повністю виправдав.

- Неважко здогадатися, що навіть при позитивному вирішенні питання щодо купівлі такого проектора домінувати на екранах буде імпортна кінопродукція, здатна „дати касу". А коли ж, нарешті, станеться відродження вітчизняної кіноіндустрії? Погодьтесь, навряд чи можна назвати нормальним явище, коли 50-мільйонна Україна видає в рік на-гора одну-дві кінострічки...

- Впевнений, що відродження вітчизняного кіновиробництва відбуватиметься паралельно з відновленням на місцях системи кінопрокату. І заради цього на перших порах демонстрація закордонних фільмів - це цілком виправданий крок. Щодо українських стрічок, то, наскільки мені відомо, прем'єра Ільєнківської „Молитви за гетьмана Мазепу" відбудеться у жовтні-листопаді цього року. Зараз же інше історичне полотно - „Богдан Хмельницький" - знімає Микола Мащенко, а режисер Санін працює над стрічкою „Мамай", Кіра Муратова в Одесі знімає „Чеховські мотиви", Сергій Маслобойщиков монтує фільм „Проти вітру", а режисер Федін - „Вишиванку в сутінках". І оскільки заступник держсекретаря Міністерства культури і мистецтв України Ганна Чміль, що відповідає в цьому відомстві за розвиток кіно, є одночасно й куратором нашого регіону, гадаю, що всі ці стрічки згодом побачить і кіровоградський глядач.